Оскільки законодавством визначено позасудовий порядок, який дає змогу особі встановити статус учасника бойових дій, то заява про встановлення цього факту не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ВС/КЦС,№ 490/9547/17, 01.08.18)

Фабула судового акта: Позивач звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення і необхідний йому для подальшого належного оформлення соціального та пенсійного забезпечення, а саме: знаходження його в зоні ведення бойових дій та участі в бойових діях - збройного конфлікту, роззброєння незаконних формувань на території Республік колишнього СРСР, а саме в Республіці Азербайджан та автономної області Республіки Азербайджан в Нагірному Карабасі в період з 24 листопада 1988 року до 13 травня 1992 року.

Ухвалою районного суду відмовлено у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, з чим також погодились суди апеляційної і касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зауважив, що оскільки законодавством визначено позасудовий порядок, який дає змогу особі встановити статус учасника бойових дій, то ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вирішення питання про встановлення статусу учасника бойових дій здійснюється шляхом звернення до комісії обласного військового комісаріату по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначення осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». І тільки у разі незгоди з рішенням зазначеної комісії, заінтересована особа має право на звернення до суду, але не з заявою про встановлення факту участі у бойових діях, а з позовом про оскарження дій військомату та прийнятого рішення у передбаченому законом порядку.

Верховний Суд також нагадав, що відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди не можуть розглядати заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

Аналізуйте судовий акт: Встановлення факту сумісного проживання без шлюбу та факту перебування на утриманні не породжують право особи на пенсію у звязку із втратою годувальника (ВССУ, справа № 668/11395/15-ц від 15.03.17р.)

Як встановлюється факт участі особи у бойових діях в зоні проведення АТО (ВССУ від 13 січня 2016 року у справі № 6-25896ск15)

Невідповідність прізвища спадкоємця в заповіті внаслідок помилки - встановлення юридичного факту (Оболонський районний суд м. Києва)

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 490/9547/17

провадження № 61-15009св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., ШтеликС.П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересована особа - Миколаївський обласний військовий комісаріат,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 листопада 2017 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: знаходження його в зоні ведення бойових дій та участі в бойових діях - збройного конфлікту, роззброєння незаконних формувань на території Республік колишнього СРСР, а саме в Республіці Азербайджан та автономної області Республіки Азербайджан в Нагірному Карабасі в період з 24 листопада 1988 року до 13 травня 1992 року.

Заява мотивована тим, що встановлення зазначеного юридичного факту необхідно йому для подальшого належного оформлення соціального та пенсійного забезпечення, а також тим, що чинним законодавством не визначено іншого порядку, ніж в порядку окремого провадження встановлення факту, що має юридичне значення.

Також заявник зазначав, що законодавством не визначено порядку отримання статусу учасника бойових дій колишнім військовослужбовцям, які приймали участь в бойових діях на території Республік колишнього СРСР, а саме в Республіці Азербайджан та автономної області Республіки Азербайджан в Нагірному Карабасі.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 листопада 2017 відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з урахуванням вимог статті 256 ЦПК України 2004 року та роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5, заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту, з яким пов'язується наступне вирішення спору про право. Крім того, зі змісту вимог заяви вбачається, що заявник просить установити факт участі у бойових діях, що не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд правомірно дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, а доводи апеляційної скарги про відсутність іншого порядку для вирішення питання про встановлення факту участі заявника в бойових діях, не відповідають як обставинам справи, так і чинному законодавству.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить, посилаючись на порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду або на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, не взяли до уваги, що заявник не проходив службу в Збройних Силах України, а приймав участь в бойових діях на території Республік колишнього СРСР, а саме в Республіці Азербайджан та автономної області Республіки Азербайджан в Нагірному Карабасі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 256 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд встановлює не будь-які юридичні факти, а тільки такі, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 просить встановити факт участі у бойових діях під час проходження військової служби в період з 24 листопада 1988 року до 19 квітня 1989 року (2 періоду) у Баку та Тбілісі, та з 02 серпня 1990 року до 18 травня 1992 року у Азербайджанській РСР. Встановлення даного факту заявник пов'язує з виникненням права на отримання статусу учасника бойових дій, в чому йому було відмовлено заінтересованою особою неодноразово.

Як роз'яснено у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

У пункті 2 цієї постанови містяться роз'яснення про те, що суди при вирішенні питання про підвідомчість справи мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено не судовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що для вирішення питання про можливість встановлення статусу учасника бойових дій чинним законодавством визначений інший позасудовий порядок розгляду, а саме шляхом звернення до комісії Миколаївського обласного військового комісаріату по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначення осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». І тільки у разі незгоди з рішенням зазначеної комісії, заінтересована особа має право на звернення до суду, але не з заявою про встановлення факту участі у бойових діях, а з позовом про оскарження дій військомату та прийнятого рішення у передбаченому законом порядку, чим ОСОБА_3 і скористався, звернувшись до відповідного адміністративного суду.

Суди дійшли вірного висновку про те, що, оскільки законодавством визначено позасудовий порядок, який дає змогу особі встановити статус учасника бойових дій, то ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили фактичних обставин справи, не взяли до уваги, що заявник не проходив службу в Збройних Силах України, а приймав участь в бойових діях на території Республік колишнього СРСР, а саме в Республіці Азербайджан та автономної області Республіці Азербайджан в Нагірному Карабасі, безпідставні, оскільки законодавством визначено позасудовий порядок вирішення цього питання та передбачено його право на оскарження у судовому порядку саме відповідного протоколу комісії про відмову у встановленні такого факту.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С.