Нікчемні правочини та використання їх наслідків податковими органами

Застосування податковими органами наслідків нікчемних правочинів

На сьогодні і надалі продовжуються судові спори за позовами органів прокуратури в інтересах органів фіскальної служби до платників податків про застосування наслідків нікчемних правочинів. Правовими підставами застосування наслідків нікчемних правочинів, як на думку органів прокуратури, так і органів фіскальної служби, є стаття 228 Цивільного кодексу України та стаття 208 Господарського кодексу України.

Основні положення щодо правочинів та їх нікчемності

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як зазначено у ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Ч.2 ст.228 ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Визнання угоди нікчемною

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, вирок, постановлений у кримінальній справі, може і не бути доказом наявності вини. Оскільки, вирок може стосуватися однієї особи і зовсім не мати відношення до взаємовідносин контрагентів. Основним завданням у такому спорі є доведення реальності операцій між контрагентами та непричетності контрагентів до вироку, постановленого у кримінальній справі.

Однак, як правило, органи прокуратури та органи фіскальної служби не обмежуються посиланням на ст.228 ЦК України та вказують ст.208 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст.208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін — у разі виконання зобов'язання обома сторонами — в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій органів фіскальної служби, що полягають у здійсненні контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму — зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія — то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку ст.208 ГК України.

У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності саме за порушення норм податкового законодавства.

Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Умови застосування наслідків нікчемних правочинів

Наведене, у свою чергу, свідчить на користь висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку ст.208 ГК України є доведеність наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета (зокрема, у вигляді переходу права власності на товар від постачальника до покупця, виконання робіт тощо), що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок. Наведене обумовлює й те, що правові наслідки укладення правочину, який порушує публічний порядок, полягають у застосуванні конфіскаційних санкцій до усіх учасників такого правочину.

Висновки щодо застосування наслідків нікчемних правочинів

§ у спорах про застосування наслідків нікчемних правочинів необхідно доказувати реальність господарських операцій;

§ у разі наявності вироку, постановленого у кримінальній справі, необхідно доказувати непричетність контрагентів до вироку і про те, що у вироку жодним чином не згадується про взаємовідносини контрагентів;

§ для застосування наслідків нікчемних правочинів необхідно, аби був умисел всіх сторін договору.

Автор консультації: В. Минаева

Дивиться відео: Невозможность встречной сверки не свидетельствует о ничтожности сделки