НЕТИПОВА практика: безспірне право на звільнення від військової служби під час мобілізації, не звільняє від оновлення своїх даних і медичного обстеження. (Одеський окружний адміністративний суд №761/23526/20 від 21.06.2024 р.)

Фабула судового акту: Позивач звернувся до свого ТЦК із заявою про надання йому відстрочки на підставі абз. 9 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (ще за часів дії старої редакції) у зв`язку із загибеллю його рідного брата під час стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Доказом особистого звернення до відповідача був серед іншого листок-перелік документів, що надаються для отримання військово-облікових документів, який він отримав від працівника відповідача. При цьому, усно було повідомлено про необхідність проходження військово-лікарської комісії. На прохання розглянути подану заяву про відстрочку від мобілізації, або хоча б повернути копію цієї заяви із відміткою про її реєстрацію позивачу було усно відмовлено. На наступне прохання позивача повернути військово-обліковий документ із відміткою про відстрочку або надати письмову відповідь на заяву, позивачу було усно відмовлено із посиланням на необхідність проходження ВЛК. В подальшому на адвокатські запити відповідач повідомив про необхідність прибуття до ТЦК особисто.

В результаті не було повернуто ані військовий квиток, ані копію заяви про надання відстрочки, і в усному порядку повідомлено (сказано), що ані помітку про реєстрацію заяви, ані запис в військовому квитку позивачу зроблено не буде. Позивач вважав, що йому було усно відмовлено в наданні відстрочки від мобілізації. Він просив визнати протиправними дії ТЦК та зобов`язати їх надати відстрочку від призову за мобілізацією.

Проте, на відміну від численних протилежних рішень судів, які зазвичай виступають на захист військовозобов’язаних - Одеський окружний адміністративний суд, позов не задовольнив. Суд висловив наступні тези:

Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів. З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд насамперед повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Відповідно до абз. 9 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Отже, у цій справі:

Хоча суд і встановив, що позивач не підлягає призову відповідно приписів вищенаведеної статті. Але водночас суд вказав, що військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, в тому числі і ті, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

А те що Позивач зазначав про те, що він спочатку звернувся усно, передав військово-обліковий документ, а в подальшому через поштове відправлення направив заяву про надання відстрочки яка не є розглянутою, суд оцінив критично - оскільки жодних доказів такого звернення, перебування у РТЦК він - мовляв - не надав, а відповідач у письмовій відповіді на його заяву, що була направлена поштою - не підтверджує цього. Ще б пак він не підтверджує… та хіба особа може змусити ТЦК підвердити її особисте відвідування, коли посадові особи просто відмовляються це робити?

При цьому, суд зазначив, що посилання позивача на листок-перелік документів для отримання військово-облікових документів не є належним доказом, що підтверджує подання заяви та документів про відстрочку, оскільки взагалі цей листок не є документом та жодним чином не асоціюється з позивачем. Так, констатував суддя, що навіть за умови і отримання такого листка, це не звільняє позивача від обов`язку особистого прибуття та повідомлення ТЦК про зміну персональних даних та надання документів, в тому числі і тих, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Хоча за усталеною практикою суди зазвичай розрізняють “особисте подання” та “особисте звернення”, тоді коли перше - що зазначено в нормі про данні - не передбачає фізичної присутності в ТЦК.

Оскільки позивач не виконує свого обов`язку - вказує суд, - а саме особисто не з`являється до ТЦК не обновлює свої персональні данні, не подає заяву та відповідні документи про право на відстрочку, то відповідно у відповідача відсутній предмет розгляду це заява та документи за якими відповідач зобов`язаний прийняти рішення.

Суд відхилив також посилання позивача на те, що йому повідомлено про необхідність проходження ВЛК проти чого він заперечує, оскільки необхідність проходження чи не проходження ВЛК це є дискреційні повноваження ТЦК які чітко визначені законом і не можуть визначатись бажанням чи його відсутністю призовника, військовозобов`язаного чи резервіста особи, не є порушенням прав громадянина в будь-якому випадку, оскільки це обов`язок військовозобов`язаного, а тому він не наділений правом вибору проходити чи не проходити ВЛК.

В кінці-кінців, суд підсумував, що наявне безспірне право у позивача на звільнення від військової служби під час мобілізації, не звільняє його він оновлення своїх персональних даних за місцем військового обліку якими є серед іншого і медичне обстеження.

Маю надію що рішення буде скасовано в апеляційній інстанції, так як іде в розріз із позиціям судової практики, не відповідає приписам законодавства, і - меті адміністративного судочинства.

Аналізуйте судовий акт: Інформацію, яку не обновив військовозобов’язаний, ТЦК повинен був отримати від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді, тому штраф у 25500 було скасовано (Ленінський райсуд м. Миколаєва №489/4119/24 від 13.06.2024 р.);

Суд зобов’язав ТЦК розглянути заяву про відстрочку “з урахуванням думки суду” (Хмельницький окружний адміністративний суд №560/6421/24 від 15.07.2024 р.);

Не проходження ВЛК не може бути підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки. (Запорізький окружний адміністративний суд №280/3862/24 від 05.07.2024 р.);

Суд: правильним способом захисту буде зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову під час мобілізації (Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/5410/23-а від 23.02.2024 р.).

Справа № 420/13862/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) в формі усної відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки при його особистому зверненні до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також письмової відмови, викладеній в листі №4359 від 21.03.2024 року, в наданні відстрочки від мобілізації ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на підставі ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у зв`язку із загибеллю рідного брата під час стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) надати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) відстрочку від призову за мобілізацією на підставі ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у зв`язку із загибеллю його рідного брата під час стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, та проставити відмітку про відстрочку у військовому квитку ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), та внести відповідні відомості про відстрочку від мобілізації до Єдиного електронного реєстру військовозобов`язаних ОБЕРІГ.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в період з 22.02.2024 29.02.2024 року особисто звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання йому відстрочки на підставі абз. 9 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» у зв`язку із загибеллю його рідного брата під час стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Доказом особистого звернення до відповідача є серед іншого листок-перелік документів, що надаються для отримання військово-облікових документів, який отримав від працівника відповідача. При цьому, усно було повідомлено про необхідність проходження військово-лікарської комісії. На прохання розглянути подану заяву про відстрочку від мобілізації, або хоча б повернути копію цієї заяви із відміткою про її реєстрацію позивачу було усно відмовлено. На наступне прохання позивача повернути військово-обліковий документ із відміткою про відстрочку або надати письмову відповідь на заяву, позивачу було усно відмовлено із посиланням на необхідність проходження ВЛК. В подальшому на адвокатські запити відповідач повідомив про необхідність прибуття до РТЦК особисто.

В результаті не було повернуто ані військовий квиток, ані копію заяви про надання відстрочки, і в усному порядку повідомлено (сказано), що ані помітку про реєстрацію заяви, ані запис в військовому квитку позивачу зроблено не буде. Позивач вважає, що йому було усно відмовлено в наданні відстрочки від мобілізації. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач по справі ІНФОРМАЦІЯ_4 відзив на позовну заяву не надав.

Судом встановлено, що позивач є рідним братом ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Зазначені обставини підтверджуються свідоцтвами про народження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 , довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку і військовою агресією російської федерації проти України ОСОБА_2 , витягом з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв ОСОБА_2 , довідкою про причину смерті №1382 від 11.02.2023 року.

19.03.2024 року ОСОБА_1 поштовим відправленням направив до ОСОБА_3 заяву про надання відстрочки від 18.03.2024 року та копії документів. (а.с. 29-30)

28.03.2024 року за вих. № С/5019 ІНФОРМАЦІЯ_4 надано відповідь позивачу, відповідно до якої з посиланням на Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів роз`яснено, що вказана заява не підлягає задоволенню та реалізації без особистого прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з військово-обліковим документом для проходження обов`язкового медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби з наступним розглядом питання щодо надання відстрочки від призову по мобілізації. У позовній заяві вказаний лист, позивач та його адвокат помилково зазначають як №4359 від 21.09.2024 р., що фактично є вхідним реєстраційним номером заяви ОСОБА_1 (а.с.31-32)

Проаналізувавши та оцінивши всі надані позивачем докази та враховуючи приписи діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд насамперед повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року який діє по сьогоднішній час.

Відповідно до абз. 9 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

У цій справі встановлено, що позивач не підлягає призову відповідно приписів вищенаведеної статті.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період ... .

На виконання вказаного закону постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487 затверджено «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», відповідно до п.2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пп. 8 п. 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (додаток 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів») призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до п. 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, крім іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Системний аналіз вищенаведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, в тому числі і ті, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Позивач зазначає про те, що він спочатку звернувся усно, передав військово-обліковий документ, а в подальшому через поштове відправлення направив заяву про надання відстрочки яка не є розглянутою, а письмову відповідь розглядає як відмову у наданні відстрочки.

Суд критично оцінює посилання позивача на те що він особисто звертався до РТЦК, оскільки жодних доказів такого звернення, перебування у РТЦК він не надає, а відповідач у письмовій відповіді на його заяву від 18.03.2024 року, що була направлена поштою - не підтверджує цього.

Посиланням позивача на листок-перелік документів для отримання військово-облікових документів не є належним доказом, що підтверджує подання заяви та документів про відстрочку, оскільки взагалі цей листок не є документом та жодним чином не асоціюється з позивачем.

При цьому суд зазначає, що навіть за умови і отримання такого листка, це не звільняє позивача від обов`язку особистого прибуття та повідомлення РТЦК про зміну персональних даних та надання документів, в тому числі і тих, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Оскільки позивач не виконує свого обов`язку, а саме особисто не з`являється до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не обновлює свої персональні данні, не подає заяву та відповідні документи про право на відстрочку, то відповідно у відповідача відсутній предмет розгляду це заява та документи за якими відповідач зобов`язаний прийняти рішення.

Суд зазначає, що рішення про відмову у наданні відстрочки позивачу взагалі відповідачем не приймалось, а висновки ОСОБА_1 .. що така відмова викладена у письмовій відповіді від 28.03.2024 р. №С/5019 є помилковими, оскільки змістовий аналіз цього листа не свідчить про таке рішення, а навпаки позивачу запропоновано (далі мовою оригіналу): "прибути для вирішення питань, порушених в заяві та уточнення військово-облікових даних....".

Позивач також стверджує проте, що він передав уповноваженій особі РТЦК військово-обліковий документ, але жодних доказів цього суду не надав. Посилання на лист відповідача з пропозицією забрати цей документ у особи якій його залишив не є визнанням його отримання. На думку суду зміст вищевказаного є протилежним, оскільки позивачу запропоновано позивачу прибути до РТЦК та звернутись до відомої йому особи з цим питання, якщо такий факт мав місце.

Суд відхиляє також посилання позивача на те, що йому повідомлено про необхідність проходження ВЛК проти чого він заперечує, оскільки необхідність проходження чи не проходження ВЛК це є дискреційні повноваження ТЦК які чітко визначені законом і не можуть визначатись бажанням чи його відсутністю призовника, військовозобов`язаного чи резервіста особи, не є порушенням прав громадянина в будь-якому випадку, оскільки це обов`язок військовозобов`язаного, а тому він не наділений правом вибору проходити чи не проходити ВЛК.

Суд зазначає, що наявне безспірне право у позивача на звільнення від військової служби під час мобілізації, не звільняє його він оновлення своїх персональних даних за місцем військового обліку якими є серед іншого і медичне обстеження.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. (Постанова ВП ВС від 30.05.2024 р. справа №990/143/23)

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення його прав чи охоронюваних інтересів які підлягають захисту в судовому порядку.

При цьому судом встановлено, що по відношенню до позивача, ІНФОРМАЦІЯ_4 не приймалось жодних рішень про відмову у наданні відстрочки в силу неприбуття його до органу перебування на військовому обліку.

Бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяви ОСОБА_4 не доведена, оскільки відповідь на письмову заяву позивача надана, а про необхідність прибуття та особистого подання документів йому роз`яснено належним чином.

Суд зазначає, що у відповідності до ч. 1. ст. 77 КАС України позивачем не доведені ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241-246 262 293 КАС України, суд,

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Попов В.Ф..