Коли за оціночне судження доведеться відповідати

Неможливість притягнення особи до відповідальності за висловлення оціночних суджень є загальним постулатом у справах із захисту честі, гідності та ділової репутації. Втім з правила завжди існують винятки.

Відповідно до ст. 30 Закону «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Елементами оціночних суджень є:

1) висловлювання, які не містять фактичних даних;

2) критика;

3) оцінка дій;

4) висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

З аналізу цих положень, а також практики національних судів та Європейського суду з прав людини вбачається неможливість притягнення особи до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Водночас, захист честі, гідності та ділової репутації, які були порушені внаслідок поширення інформації, у формі оціночних суджень також можливий.

По-перше, якщо особа вважає, що висловлені у медіа оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (ч. 2 ст. 30 Закону «Про інформацію»).

По-друге, загальним для кожного з вищенаведених елементів оціночного судження, є те, що його висловлення не повинно супроводжуватися оперуванням фактичними даними (які, на відміну від оціночних суджень, можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності та спростовані у встановленому законом порядку). Втім встановлення зазначеної вимоги аж ніяк не нівелює той аспект, що формулювання та висловлювання оціночних суджень повинно здійснюватися з опорою на певний мінімальний набір достовірних фактів. На переконання ЄСПЛ, оціночне судження є надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (п. 46 рішення у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Також п. 1 ч. 2 ст. 30 Закону «Про інформацію» містить застереження, що оціночні судження не повинні бути наклепницькими, тобто завідомо неправдивими вигадками, які ганьблять іншу особу.

Іншими словами, якщо поширення особою інформації у формі оціночних суджень здійснено без опору на будь-яке фактичне підґрунтя і поширена інформація завдає шкоди честі, гідності, діловій репутації особи, якої поширена інформація стосується, відповідні дії особи – поширювача інформації слід кваліфікувати як зловживання правом на свободу слова, а поширені висловлювання – наклепом. А відповідно, з урахуванням застереження ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» щодо виключення приналежності наклепу до оціночних суджень слід констатувати можливість захисту порушених прав особи, якої поширена інформація стосується, у тому числі у спосіб, визначений ст. 277 Цивільним кодексом.

По-третє, характерним для оціночних суджень є те, що на нормативному рівні здійснюється охорона не лише змісту, але й форми вираження. Особливого значення ця теза набуває у разі висловлення особою оціночних суджень за допомогою фейлетону, карикатури тощо. Адже зазначені стилі публіцистики передбачають перебільшення та загострення ключових аспектів.

Разом з тим, якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію особи, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.