Інститут приватних виконавців в Україні: бути чи не бути?

Одним із найбільш обговорюваних юридичних питань останнім часом стало введення в Україні інституту приватних судових виконавців. У червні цього року Верховною радою було ухвалено відповідний закон. Він набирає чинності вже незабаром – 5 жовтня 2016 року. І що ближче ця дата, то гостріше постає питання: чи готова держава до таких радикальних змін у системі, а головне – що дасть новий інститут бізнесу і громадянам?

Думки експертів та представників підприємницького середовища і громадськості розділилися: багато хто вважає, що нововведення значно покращить ситуацію з виконанням судових рішень і підвищить рівень довіри до системи правосуддя (сьогодні, за деякими оцінками, реально виконуються не більш як 20% рішень суду). Однак переважна більшість усе ж вважає, що такий крок для України – передчасний і нічого, крім хаосу і ще більшого відступу від закону, не принесе.

Зрозуміти можна і тих, і інших. І цілком очевидно, що хтось буде незадоволеним. Проте залишити все, як є, – теж не вихід. Нинішня ситуація в системі виконання судових рішень впливає не тільки на поточне матеріальне становище держави і бізнесу, вона блокує розвиток економіки країни. Іноземні інвестори відмовляються вкладати свої ресурси в Україну, побоюючись того, що, навіть маючи на руках рішення суду про стягнення коштів з боржника, вони не отримають і половини втраченого.

Розберімося, що ж таке для України новий інститут приватних виконавців: «рятувальна шлюпка» чи додаткова пробоїна в кораблі, який і так потопає?

Вспомните новость: Помощники получат реальный шанс стать судьями: хорошо ли это?

Чому нинішня система виконання рішень суду не працює?

Усе дуже просто. Невелика кількість працівників виконавчої служби, їхня надмірна завантаженість і майже мінімальний рівень заробітної плати (близько 2000 гривень), а також брак реальної практики притягнення державних виконавців до відповідальності за недбале ставлення до роботи або перевищення своїх повноважень (включаючи хабарі) – не найкращий стимул якісного виконання своїх обов'язків. Норми про преміювання та заохочення сумлінної праці і робочих досягнень – мертві, і «воскрешати» їх ніхто не намагається.

Деякі справи про стягнення боргу можуть перебувати в провадженні виконавчої служби роками, поки виконавець таємно і незаконно отримує винагороду від боржника за «спускання справи на гальмах».

Нерідкі випадки втрати проваджень. Системи контролю над діяльністю виконавців майже немає, тому багато хто з працівників більшу частину робочого часу, не соромлячись, займається перекладанням паперів зі стосу у стос.

Що пропонує нам законодавець?

Провівши численні консультації і зустрічі, глибоко проаналізувавши практику іноземних держав у питанні виконання рішень суду, Міністерство юстиції визнало за доцільне введення в Україні мішаної системи виконання судових рішень. Нам не пропонують раз і назавжди відмовитися від державних виконавців, нам пропонують об'єднати зусилля приватних осіб, уповноважених на виконання судових рішень та зацікавлених у якнайшвидшому їхньому виконанні з метою отримання винагороди, а також зусилля державних виконавців. Таку модель уже з успіхом використовують у низці держав – у Болгарії, Казахстані та інших.

Згадайте новину: Неефективну виконавчу службу реформують: Верховна Раду створила інститут приватних судових виконавців

Саме болгарський досвід брали за основу в Міністерстві, розробляючи законопроект. Напередодні нововведення в Болгарії (а це було 10 років тому) ситуація була чимось схожа з українськими реаліями: низький рівень довіри до правосуддя, мінімальна кількість виконаних судових рішень і необхідність реформування всіх систем держави, на яке не вистачало ні часу, ні коштів.

Що ж вийшло у Болгарії? Зараз у цій країні працює близько 150 приватних виконавців, і на них припадає 220 000(!) виконавчих проваджень щорічно. Ще 200 виконавців представляють державу, і на них покладається виконання близько 20 000 виконавчих проваджень на рік. Рівень виконання рішень зріс до 70%.

Звичайно, ставити Україну і Болгарію на один щабель у питанні формування інституту приватних виконавців і роботи державної виконавчої служби не можна (наприклад, болгарські держвиконавці отримують зарплату, що майже прирівнюється до зарплати судді суду першої інстанції, про що їхнім українським колегам доводиться лише мріяти), проте подібностей дуже багато.

Цікавим видається процес самого впровадження нового інституту в Болгарії. Першими «приватниками» там стали колишні державні виконавці, прийняті на основі однієї лише заяви, без іспитів, навчання, атестації та стажування. Більше того, при переведенні вони отримали так звану «заохочувальну» допомогу: по одному місячному окладу за кожен відпрацьований у державній виконавчій службі рік. Завдяки такому підходу питання формування нового інституту було вирішено швидко і безболісно.

Українські законодавці пропонують піти іншим шляхом і добирати приватних виконавців від самого початку на конкурсній основі. Цю роботу виконуватиме спеціальна Комісія приватних виконавців у складі сімох членів і головуючого – міністра юстиції України. Склад комісії поки що не відомий. Хоча вже 5 жовтня стартує офіційний набір, навчання та подальше стажування приватних виконавців. Під питанням залишаються й інші моменти: як, де і коли, а також в який спосіб проходитиме добір.

Вспомните новость: Частные исполнители судебных решений могут работать эффективнее государственных, но их нужно контролировать – юристы

Які переваги в новій системі бачать законодавець і виконавчі органи влади?

Пропонуючи новий інститут, його творці та ідеологи спочатку вказували нам численні його переваги, які, на їхню думку, здатні перекрити будь-які труднощі, що можуть виникнути на початковому етапі. Серед позитивних характеристик – такі:

• приватні виконавці зацікавлені в якнайшвидшому і максимально повному виконанні рішення суду, адже вони працюють за відсоток;
• приватні виконавці – це професіонали, дібрані в умовах жорсткого конкурсу, які пройшли навчання і стажування;
• приватні виконавці будуть наділені тими ж повноваженнями, що й виконавці державні, проте з превентивною метою (для недопущення зловживань) їм буде довірено не всі види рішень (виняток становитимуть, наприклад, майнові рішення у сімейних справах, рішення щодо примусового вселення/виселення з житлового приміщення тощо);
• робота приватних виконавців не тільки проводиться на позабюджетній основі, а й приносить прибуток державі – податки.

Прочитавши викладені представниками Міністерства юстиції плюси нового механізму, замислюєшся: як ми досі жили без цього? Але таке питання постає лише в тих, хто й раніше не стикався з системою виконання судових рішень. Ті ж, хто вже має наочне уявлення про неї, висловлюють свої побоювання.

Що поганого бачать в інституті приватних виконавців бізнесмени і представники громадськості?

Насамперед побоюється бізнес. Адже, по суті, нові приватні виконавці можуть виявитися «старими знайомими» – колекторами або рейдерами, але тепер їхні дії перебуватимуть у рамках закону. Більше того, побоювання є і в кредиторів, які бояться витратити час даремно і так і не отримати належного.

У відповідь на це Міністерство юстиції заспокоює: новий інститут буде підконтрольним. За його діяльністю наглядатиме суд і Національна асоціація приватних виконавців України. Механізм оскарження дій або бездіяльності «приватників» нічим не відрізнятиметься від уже існуючого механізму щодо державних виконавців.

Читайте статтю: Побоювання щодо приватних виконавців перебільшені, але потрібні чіткі та суворі вимоги до їх ліцензування

Обговорення нововведення тривають і зараз. Юристи та громадські активісти навперебій висловлюють свої прогнози. Але тут – несподіванка. На нещодавньому брифінгу, що відбувся 27 вересня, заступник міністра юстиції Павло Мороз заявив про те, що Україна не готова до введення нового інституту. Чиновник пояснив, що введення інституту приватних виконавців в Україні сьогодні обернеться для системи не чим іншим як катастрофою.

Особливо небезпечний новий підхід щодо господарських спорів, у яких мова йде про дуже великі суми грошей. Заступник міністра заявив, що майже повна відсутність довіри до судової влади ланцюговою реакцією тягне за собою відсутність довіри і до системи виконання рішень суду, тому поки не буде реформована судова система, говорити про приватних виконавців узагалі не доводиться.

На доопрацювання законодавства про суди і правосуддя, а також на їхнє практичне освоєння піде 2-3 роки. І лише тоді можна буде вдатися до нових кроків. Поки що це тільки слова, і законодавчого оформлення відстрочення не отримало, але це технічна частина.

Стислі підсумки

Якщо в цілому оцінювати нову модель, яку пропонує уряд, то варто зауважити, що позитивного в ній все ж більше. Однак нещодавня заява заступника міністра юстиції має сенс. Державі слід вжити всіх можливих заходів для того, щоб повернути довіру громадян до правосуддя і судової системи, а вже потім переключитися на систему виконання рішень.

Але побоюватися нововведення не варто. Ухвалені закони достатньо обмежують діяльність приватних виконавців, мінімізуючи можливості зловживання своїм становищем і застосування корупційних схем. Бізнес же виграє від упровадження нового інституту тим, що нарешті дістане можливість повернути належне йому за законом, причому швидко.

Залишається очікувати, що за час відстрочення введення інституту державі все ж таки вдасться реформувати судову систему так, щоб повернути українцям віру у справедливість судових рішень, а вже потім і в реальність їхнього виконання.

Автор: Євген Кузьмін

Джерело: Forbes