Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)

Фабула судового акту: Непогана Постанова ВС, яка детально роз’яснює на юридичному рівні, що ж таке «необхідна самооборона», і чому вона відсутня в діях особи, навіть якщо не ця особа почала бійку та отримала від жертви тілесні ушкодження, підкріпленні висновком судово-медичної експертизи.

Саме на «юридичному рівні», тому що на побутовому особливо в стані алкогольного сп’яніння, напевне самий досвідчений юрист це не врахує.

Отже, застілля. Три товариша по чарці п’ють, а потім два з них - потерпілі ображають третього - нападник, а той їм відповідає. Далі, один із потерпілих обхоплює руками за шию нападника і душить. Нападник хапає зі столу ніж і тричі б’є першого потерпілого у груди та живіт. Другий потерпілий нападає на нападника , проте отримує від нього також декілька ударів ножом. Після нанесення поранень нападник вважає, що вбив обох товаришив по чарці та втикає з квартири. На щастя обидва потерпілі виживають завдяки швидкій медичній допомозі.

Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції нападника раніше засудженого умовно було засуджено до десяти років позбавлення волі за пунктом 1, частини 2, ст. 115 КК України – «умисне вбивство двох або більше осіб» та за ч. 2, ст. 15 КК України. – «замах на злочин».

У касаційній скарзі нападник наполягав на тому, що здійснював самооборону і посилався на нанесення ньому одним із потерпілих тілесних ушкоджень. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення таку касаційну скаргу і роз’яснив наступне.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

ВС також підкреслив, що той факт, що нападник втік, підтверджує, що він мав злочинний умисел на вбивство двох людей, а смерть потерпілих на щастя не настала не з волі нападника, а завдяки діям одного з потерпілих, який зміг викликати лікарів. Саме тут, тут слід застосовувати ст. 15 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Вбивство особи, яка протиправно проникла до житла та намагалась заподіяти шкоду здоров’ю або смерть Є НЕОБХІДНОЮ ОБОРОНОЮ (ВС/ККС № 342/538/14-к від 26.04.2018)

Cтан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди (№ 5-34кс14 від 27.11.2014)

Засіб захисту та заподіяння шкоди має бути співрозмірним небезпечності посягання та обстановці захисту: перекваліфікування зі ст. 115 КК на ст. 118 КК (ВСУ, № 5-134кс15 від 01.10.2015)

Визначальним для кваліфікації дій винної особи за ст. 115 КК України є спрямованість умислу винного та бажання настання смерті потерпілого (справа № 646/10855/15-к від 28.09.2017)

ВСУ визначив різницю між умисним вбивством - ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони - ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

Встановлення МОТИВУ вчинення злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України (ВС/КС № 466/9158/14-к від 01.03.2018)

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 628/4025/13-к

Провадження № 51 - 3258 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Цигана Ю.В.,

засудженого ОСОБА_1,

його захисника адвоката Жерновнікова С.О.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013220370001664 від 30 березня 2014 року, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Купянська Харківської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2012 року за ст. 311ч. 1, ст. 317 ч. 1, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки,

за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 1 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на вирок Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі ст. 71 ч. 1 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2012 року до призначеного за даним вироком остаточне покарання ОСОБА_1 за сукупністю вироків призначено у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Строк відбуття покарання вказано рахувати з 14 липня 2013 року.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_1 у строк покарання зараховано попереднє ув'язнення з 14 липня 2013 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 4 498 гривень 80 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, 13 липня 2013 року протягом дня ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, дівчиною на ім'я ОСОБА_10, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знаходилися за місцем реєстрації останнього в приміщенні квартири АДРЕСА_1, де вживали спиртні напої. Між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з одного боку та ОСОБА_1 з іншого неодноразово виникали конфлікти, які припинялися іншими присутніми в квартирі особами.

Того ж дня приблизно о 23 годині в приміщенні кухні зазначеної квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин розпочалася сварка, під час якої вони висловлювали образи один одному. Після чого ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_1, який сидів на стільці, та обхопив його руками за шию. Останній підвівся і в цей час до них з метою зупинити назріваючу бійку наблизилась ОСОБА_3 У ОСОБА_1 з метою помсти за нанесені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 образи виник умисел на їх вбивство.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, схопив зі стола ніж та, обернувшись до ОСОБА_4, завдав йому три удари ножем в область грудної клітки та живота, де знаходяться життєво важливі органи людини. ОСОБА_3, бажаючи припинити злочинні дії ОСОБА_1, схопила його за одяг та почала відтягувати від ОСОБА_4 ОСОБА_1 повернувся до неї та завдав їй два удари ножем в область грудної клітки, де знаходяться життєво важливі органи людини, та два удари в область верхніх кінцівок.

Від завданих ударів ОСОБА_4 впав на підлогу, а ОСОБА_3 почала дзвонити до лікарні. ОСОБА_1, вважаючи, що ним виконанні всі дії для реалізації його злочинного умислу на протиправне заподіяння смерті двом особам, втік з квартири.

Діями ОСОБА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, однак смерть потерпілих не настала з причин, які не залежали від волі ОСОБА_1, оскільки їм було надано своєчасну медичну допомогу.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року апеляційні скарги прокурора, ОСОБА_1 та його захисників - адвокатів Жерновнікова С.О. і Бикової О.Ю., потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту та однобічність судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нього і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Указує на те, що він вимушений був захищатися від протиправних дій потерпілих, а тому діяв з перевищенням меж необхідної оборони. Зазначає, що суд не звернув уваги на висновки судово-медичної експертизи про наявність у нього тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просять скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій останнього, оскільки вважають, що він захищався від дій ОСОБА_4, та суворістю призначеного покарання. Зазначають, що не мають претензій матеріального і морального характеру до ОСОБА_1

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Жерновніков С.О. у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги засудженого, касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вважали обґрунтованою та просили її також задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційні скарги необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, вислухавши доводи учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_1, та обґрунтовано послався, у тому числі, на показання самого ОСОБА_1, який не заперечував факту завдання ударів ножем ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на показання потерпілої ОСОБА_3 про обставини сварки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з приводу неприязні останнього до наркоманів, під час якої ОСОБА_4 обхопив руками ОСОБА_1 за шию та нагнув його обличчям до столу, а ОСОБА_1 схопив зі столу ніж та завдав ударів ОСОБА_4, вона намагалася припинити дії засудженого, однак він завдав ударів ножем і їй, на показання потерпілого ОСОБА_4 про те, що обставин заподіяння йому ножових поранень не пам'ятає, на показання свідка ОСОБА_5 про те, що в день вчинення злочину сварки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виникали неодноразово, між ними сталася бійка і він побачив кров на животі у ОСОБА_4, прямої загрози від останнього не було, на показання свідка ОСОБА_7 про ножові поранення у ОСОБА_4 в області печінки, на показання свідка ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_3 трималася за бік і повідомила, що її порізав ОСОБА_1, на показання свідка ОСОБА_9, якому ОСОБА_1 повідомив, що саме він заподіяв ножові поранення ОСОБА_4 та ОСОБА_3, про обставини, за яких йому необхідно було оборонятися, не повідомляв, на дані, які містяться у протоколах огляду місця події від 14 липня 2013 року, в ході яких серед іншого було вилучено знаряддя злочину - складний ніж та одяг потерпілих зі слідами порізів, на дані, які містяться у висновках судово-медичних експертиз № 415-КП-13 від 27 серпня 2013 року та № 416-КП-13 від 27 серпня 2013 року про заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя, надані, що містяться у протоколі слідчого експерименту від 23 вересня 2013 року за участю ОСОБА_1

Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що в діях потерпілих суспільно небезпечного посягання не було, оскільки дії ОСОБА_4 не становили загрози для життя чи здоров'я ОСОБА_1, а дії ОСОБА_3 були спрямовані лише на припинення конфлікту, визначальним у поведінці ОСОБА_1 було не відвернення нападу чи захист, а бажання спричинити шкоду потерпілим (розправитися), помститися. Врахувавши всі обставини вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілих, що передувала події, їх стосунки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про направленість умислу ОСОБА_1 саме на вбивство ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та правильно кваліфікував його дії за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 1 КК України, належним чином мотивувавши таке рішення та давши відповідну оцінку позиції ОСОБА_1 і його захисника.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначені покарання ОСОБА_1 за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 1 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.

Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжких злочинів, дані про особу ОСОБА_1, який будучи раніше судимим, вчинив новий умисний злочин у період іспитового строку, не працює, характеризується позитивно, думку потерпілих, які не мають до нього претензій. Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав добровільне відшкодування заподіяної шкоди, а обставиною, яка обтяжує покарання, - рецидив злочинів та вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_1 покарання за вчинення замаху на вбивство двох осіб в межах санкції ст. 115 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років, мотивувавши таке рішення. Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду щодо призначеного покарання за матеріалами провадження не встановлено.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та його захисників - адвокатів Жерновнікова С.О. і Бикової О.Ю., потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам касаційних скарг, і визнав їх необґрунтованими, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг засуджено ОСОБА_1 та потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 27 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний