"Два юриста три мнения" або чи є відсутність інформації про сукупну вартість кредиту підставою визнання недійсним кредитного договору? (ВССУ від 26.10.2016 у справі 449/1318/13ц та ВССУ від 05.04.2017 у справі № 727/4356/15-ц)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Як кажуть у професійному середовищі «Два юриста – три мнения» і теперішня судова практика касаційного суду повністю відповідає такій поговірці.

Не зважаючи на досить однозначні норми ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів» та постанови правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» в частині визначення порядку інформування клієнта банком про усі умови надання споживчого кредиту та наслідки порушення вказаного порядку ВССУ примудрився прийняти два діаметрально протилежних рішення щодо ідентичних правовідносин та дуже схожій ситуації.

Очевидним є те, що виключно ВСУ зможе остаточно висловитись з цього приводу, але ж враховуючи переважну кількість правових позицій Верховного Суду сподіватись на позитивний для боржника висновок годі й сподіватись.

В позитивному для позичальника рішенні суд касаційної інстанції визнав законним рішення місцевого суду про задоволення позивних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним та вказав на порушення банком п. 3 постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, а саме ненадання боржнику графіку платежів із зазначенням мінімальної суми платежу в розрізі суми погашення суми боргу, процентів, супутніх послуг тощо та строку сплати.

Отже, ВССУ, посилаючись на положення ст. 215 ЦК України зазначив, що даний є недійсним, оскільки останній суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Водночас, саме через ненадання позичальнику інформації про сукупну вартість кредиту банком навмисно замовчано існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В іншому судовому рішенні ВССУ аналізуючи правомірність ненадання інформації про сукупну вартість кредиту, послався на те, що ненадання такої інформації не порушує права позичальника (споживача) і окрім цього ст. 15 та ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту.

Також ВССУ трактуючи положення ч. 1 ст. 229 ЦК України та виносячи рішення не на користь боржника вказав, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Позовна заява не містить посилань на те, що боржник помилявся щодо природи спірного кредитного договору, мотивів його укладення, можливої помилки щодо її прав та обов'язків, тощо, а тому висновки судів про безпідставність позовних вимог, заявлених на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України є обґрунтовані.

Аналізуйте судові акти: Ухвала ВССУ від 22.10.2014 про визнання кредитної угоди (валютний кредит) недійсною. Позитивна судова практика.

Несправедлива умова у кредитному договорі: плата за обслуговування та дострокове погашення кредиту не є конкретною сумою, а визначається за формулою із змінними величинами ( Постанова ВСУ №6-80цс12 від 12 вересня 2012р)

Комісії щомісяця за обслуговування кредиту є незаконними, якщо банк не доведе, які саме послуги надаються позичальнику за таку комісію (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1746цс16)

Отримувач кредиту був введений банком в оману щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки. Кредитний договір визнано недійсним (ВССУ від 23 січня 2017р. у справі №569/19957/14-ц)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Ситнік О.М., Леванчука А.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 23 вересня 2005 року між нею та відповідачем укладений кредитний договір № LVZOGF0000007, відповідно до якого банк надав їй кредит у розмірі 10 000 доларів США строком до 23 вересня 2025 року для придбання житла, а Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву відповідно до довідки № 978/1-12/1 зобов'язався погашати відсотки за даним кредитом. Кредит вона отримала готівкою через касу банку двома платежами, а саме: 5 000 доларів США - 25 вересня 2005 року та 5 000 доларів США - 06 жовтня 2005 року, хоча згідно з умовами договору банк зобов'язався надати 13 400 доларів США, які вона зобов'язувалась повертати відповідно до графіка у виді щомісячного платежу в розмірі 156,42 доларів США. Крім цього, нею 24 вересня 2005 року було підписано додаткову угоду до кредитного договору № LVZOGF0000007.

Згодом вона дізналася, що Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву своїх зобов'язань згідно з умовами договору від 30 грудня 2005 року № 12-465 не виконує і перший платіж з погашення заборгованості фонд сплатив лише у жовтні 2006 року. Позивач зазначала, що умови договору виконувала належним чином, сплачуючи платежі відповідно до графіка на рахунки, зазначені у договорі, натомість відповідач кошти, спрямовані на погашення заборгованості за кредитом, зараховував на інші рахунки, що вважає істотним порушенням відповідачем умов договору.

Вважала даний договір недійсним також виходячи з того, що текст останнього написаний дуже дрібним шрифтом, містить багато посилань на інші пункти договору та багато винятків. При спробі прочитати його, працівники банку повідомили, що їй потрібно лише сплачувати фіксовану суму 156 доларів США і все. Проте графіка платежів при укладанні кредитного договору не було надано. Склад даного платежу їй став відомий тільки у 2011 році, коли банк звернувся до неї з позовом про звернення стягнення на заставлене майно і, як з'ясувалось, із зазначеної суми - 146 доларів США становили відсотки та комісія і лише 10,42 доларів США - щомісячне погашення за кредитом, з чого слідує, що суму кредиту у розмірі 10 000 доларів США треба було б повертати приблизно 80 років. Враховуючи викладене, просила визнати недійсним кредитний договір.

РішеннямПеремишлянського районного суду Львівської області від 21 березня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано кредитний договір від 24 вересня 2005 року № LVZOGF0000007, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_6 не було роз'яснено усіх умов договору, позивачка помилялася щодо істотних умов договору, зокрема строків та об'єму своїх прав та обов'язків, а відтак при укладенні цього правочину були порушені її права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що сторонами підписаний договір, вони досягли всіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Судами встановлено, що 23 вересня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № LVZOGF0000007 та 24 вересня 2005 року додаткова угода до кредитного договору, відповідно до яких остання отримала кредит у розмірі 13 400 доларів США строком до 23 вересня 2025 року, з яких 10 000 доларів США - на купівлю 9/25 частки житлового будинку, 3 300 доларів США - на сплату страхових платежів та на сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1,06 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,40 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати.

З додаткової угоди до договору від 24 вересня 2005 року № LZV0GF00000007 вбачається, що позивач повинна була сплачувати по 156,42 доларів США на місяць.

З листа ПАТ КБ «ПриватБанк» від 22 березня 2011 року № 30.1.0/2-20110315/118 вбачається, що графік погашення кредиту за договором зазначений у п. 1.1 кредитного договору. Тобто даний місячний платіж згідно з договором становив вказану суму і не повинен бути меншим. Дійсно даний платіж розподілявся банком відповідно до п. 1.1 договору: відсотки від кожного платежу становили - 1,06 % на суму залишку заборгованості, комісія - 0,40 % відсотків від суми виданого кредиту. Оскільки сума виданого кредиту становила 10 000 доларів США, то сума комісії за кожен місяць - стала величина, і становить 40 доларів США. Таким чином сума, що залишалась на погашення відсотків та тіла кредиту, становила 116,42 доларів США. Враховуючи відсоткову ставку 1,06 % на місяць, що зменшувало платіж за тілом кредиту на 106 доларів США, фактично щомісячний платіж за кредитом становив 10,42 доларів США.

Довідкою від 04 вересня 2005 року № 978/1-12/1, виданою Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву стверджується, що ОСОБА_6 відповідає умовам кандидата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 853 «Про затвердження Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла».

Відповідно до договору від 30 грудня 2005 року № 12-465 «Про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків» Львівське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву зобов'язався відшкодувати частину відсотків за кредитом згідно з кредитним договором від 24 вересня 2005 року № LVZOGF0000007 та додатковою угодою від 24 вересня 2005 року, що надається позивачці на придбання житла, яке знаходиться за адресою: вул. Привокзальна, 19 у с. Вороняки Золочівського району Львівської області.

З договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 24 вересня 2005 року вбачається, що ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 придбала за 65 650 грн, що є еквівалентом 13 000 доларів США, 9/25 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних споруд, що знаходиться за адресою: вул. Привокзальна, 19 у с. Вороняки Золочівського району Львівської області.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1−3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору погашення заборгованості за договором (за винятком комісії, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 156,42 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами банку відповідно до п. п. 2.2.9, 4.3 договору.

Згідно з квитанціями ОСОБА_6 у період з 17 листопада 2005 року по 10 грудня 2009 року сплатила 7 241,52 доларів США, що були зараховані на рахунок № НОМЕР_1, а також 666,6 доларів США у період з 19 жовтня 2009 року по 31 серпня 2010 року, які відповідачем було зараховано на інші рахунки.

Відповідно до п. 3 постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, − щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору банк відкрив ОСОБА_6 наступні рахунки - № НОМЕР_1, кредитний рахунок № НОМЕР_2, рахунок по відсотках № НОМЕР_3, рахунок для обліку комісії № НОМЕР_4, однак у процесі сплати позивачем кредиту банк зараховував сплачені кошти на інші рахунки, не зазначені в кредитному договорі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що позивачеві не було роз'яснено всіх умов договору, вона помилялася щодо істотних умов договору, зокрема строків та об'єму своїх прав та обов'язків, оскільки графіка платежів їй надано не було. Згідно з простими математичними розрахунками позивач мала сплачувати кредит приблизно 75−80 років.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Такого висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.

Оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому судове рішення апеляційного суду необхідно скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 339, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року скасувати, рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 21 березня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Підписи суддів

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ікримінальних справ у складі:

головуючогоКузнєцова В.О., суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л.,Євтушенко О.І., Кадєтової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 25 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), у якому просила суд визнати недійсним кредитний договір від 1 лютого 2008 року, укладений між нею та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_6 зазначила, що 1 лютого 2008 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір у вигляді не поновлюваної кредитної лінії, за умовами якого ОСОБА_6 отримала в кредит 49 715 доларів США, з яких: 40 тис. доларів США на споживчі цілі; 9 715 доларів США на сплату страхових внесків, зі сплатою 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та інших платежів, визначених договором.

Як на правову підставу позову про визнання недійсним оспорюваного договору, позивач послалася на те, що:

- договір є споживчим, однак його умови суперечать положенням п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не містить умов, які п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, визнані обов'язковими (детальний розпис загальної вартості кредиту);

- наданий банком Графік погашення кредиту не відповідає формі Додатку до Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року;

- у порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 2.2.7 кредитного договору від 1 лютого 2008 року містить несправедливу умову щодо позбавлення позивача можливості самостійно обирати страхову компанію для страхування кредитних ризиків;

- умови п. п. 2.2.9, 2.3.8 кредитного договору від 1 лютого 2008 року суперечать п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», оскільки вказаними вище умовами договору передбачено обов'язок позичальника відшкодувати банкові витрати, пов'язані з процедурою правової підготовки та розгляду суперечок за даним договором в судовому чи позасудовому порядку. Банк неправомірно може в своїх інтересах зарахувати судові витрати, які ще не мали місце, і невідомо чи будуть мати, а також витрати на ті правовідносини, які даним договором не регулюються;

- умови Розділу 4 кредитного договору від 1 лютого 2008 року «Резервування ресурсів» суперечать вимогам законодавства, оскільки норми ст. 1054 ЦК України не передбачають при кредитних правовідносинах сплати інших платежів крім сплати кредиту та процентів за користування кредитом;

- пункт 3.9 кредитного договору від 1 лютого 2008 року, яким передбачено, що оплата після вихідного чи святкового дня здійснюється в перший за ним робочий день, суперечить вимогам ч. 5 ст. 254 ЦК України, оскільки такою нормою права передбачено, що відповідні платежі мають здійснюватися в операційний день що передує вихідному чи святковому дню.

Позивач вважає, що в сукупності вказані вище порушення вимог Закону при укладенні договору спрямовані на порушення її прав як споживача фінансових послуг, та сприяли введенню її в оману щодо дійсної сукупності вартості кредиту, як однієї з істотних умов договору.

Оскільки зміст кредитного договору суперечить вимогам закону, то, пославшись на норми ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, як підставу недійсності правочину, позивач просила суд задовольнити позов. Крім того, як на підставу недійсності правочину, позивач послалася на норми ч. 1 ст. 229 ЦК України (помилка сторони правочину щодо обставин, які мають істотне значення).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 25 листопада 2015 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 25 листопада 2015 року і ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 1 лютого 2008 року між відповідачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 49 715 доларів США, з яких: 40 тис. доларів США - на споживчі цілі, 9 715 доларів США - на сплату страхових платежів; зі змінною процентною ставкою та інших платежів, визначених договором, зі строком погашення до 1 лютого 2028 року.

Пунктами 2.1.3, 8.1 цього договору визначено графік погашення кредиту, відповідно до якого ОСОБА_6 повинна щомісячно сплачувати 458,79 доларів США.

Погоджено сторонами й загальні умови кредитування, згідно п. п. 1.3, 2.1.3 яких сторони дійшли згоди, що кошти у повернення кредиту відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання банком очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Так, п. 2.1.3 загальних умов передбачено, що розмір платежів, які підлягають сплаті позичальником у день повернення кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на день виконання доручення.

Відповідно до загальних умов кредитування термін сплати процентів: одночасно з поверненням чергового платежу в терміни та в сумі відповідно до графіку погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими загальними умовами кредитування передбачено інші строки сплати процентів.

Виходячи з наведених розрахунків, які зазначені в графіку погашення кредиту, усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до ст. 2.1.3 загальних умов кредитування, із зазначенням у графіку еквіваленту щомісячного платежу в доларах США.

Пунктом 2.2.7 кредитного договору передбачено, що позичальник надає банку належним чином оформлені, згідно п. 8.3 цього Договору, договори іпотеки (надалі - договір іпотеки), який передбачає видачу заставної (далі - Заставна), поруки й т. ін. для забезпечення виконання зобов'язань за даним договором. Договір страхування заставного майна (на вимогу банку - у випадку укладання договору іпотеки згідно п. 7.3 цього договору) і договір особистого страхування позичальника (на вимогу банку). Під оформленням договорів іпотеки/поручительства належним чином сторони розуміють: укладання позичальником й/або іншими іпотекодавцями (далі - іпотекодавець)/поручителями договору (-ів) іпотеки/поруки, їхнє нотаріальне посвідчення (за згодою сторін або відповідно до законодавства), іншу передбачену законодавством або договором іпотеки/поруки процедуру реєстрації відносин іпотеки/поруки, а також видачу заставної позичальником та іпотекодавцем; письмове узгодження з банком договорів страхування, у т.ч. вибір страхувальника, переліку страхових ризиків, які підлягають страхуванню, пред'явлення банку підписаних страхувальником договорів страхування й документів, які підтверджують сплату страхових платежів. Письмовим узгодженням банку є віза вповноваженого представника банку на договорах страхування.

У випадку не подання позичальником банку підтверджуючого документа про сплату чергових страхових платежів по погодженим з банком договорам страхування. Банк сплачує страхові платежі за рахунок кредиту відповідно до п. 2.1.3. даного договору.

Позичальник зобов'язується погасити суму кредиту, направлену на оплату чергового страхового платежу, і сплатити відсотки за користування не пізніше 30 днів з дня перерахування банком страхового платежу. У разі непогашення цієї частини кредиту в зазначений термін, вона вважається простроченою і позичальник зобов'язаний сплатити пеню, відповідно до п.5.1 даного договору.

Одночасно з підписанням договору іпотеки позичальник та іпотекодавець зобов'язуються видати заставну відповідно до вимог договору іпотеки і передати її банку.

У випадку втрати або пошкодження заставної та за умови, що банк залишається власником заставної, позичальник протягом 5 робочих днів з дати відповідного звернення банку зобов'язується здійснити всі необхідні дії для видачі банку нової заставної.

Пунктом 2.2.9 кредитного договору встановлено, що на підставі наданих банком підтверджуючих документів відшкодувати витрати/збитки банку, які виникли у зв'язку з наданням бюро кредитних історій інформації про позичальника (банк повідомляє позичальника про назву та адресу бюро, до якого передаватиме інформацію про позичальника), а також сплатою послуг, які надані або будуть надані в майбутньому з метою реалізації прав банку за даним договором, а також за договорами іпотеки, поруки й т.п., укладеними з метою забезпечення зобов'язань позичальника за цим договором. До послуг, вказаних у цьому пункті, відносяться: представництво інтересів банку в суді й перед третіми особами й т. ін. Позичальник зобов'язується відшкодувати банку в повному обсязі витрати на надання правової допомоги юридичних фірм, адвокатів,інших осіб (при залученні їх для представництва інтересів банку), пов'язаних з розглядом суперечок за даним договором у судах всіх інстанцій, у т. ч. апеляційної й касаційної, а також на всіх підприємствах, організаціях всіх форм власності, в органах державної влади й управління - у строк, зазначений у письмовій вимозі банку.

Пунктом 2.3.8 зазначено, що за рахунок коштів, які надаються банку на погашення заборгованості позичальника за цим договором, банк має право в першу чергу відшкодувати свої витрати/збитки, які виникли у зв'язку зі сплатою послуг, які надані або будуть надані в майбутньому з метою реалізації прав банку по договорах іпотеки, укладеними з метою забезпечення зобов'язань позичальника за цим договором. До послуг вказаних в цьому пункті, відносяться: зберігання іпотеки; послуги, пов'язані з реалізацією іпотеки; представництво інтересів банку в суді й перед третіми особами.

В розділі 4 цього договору зазначено, що для виконання зобов'язань за даним договором банк резервує ресурси у розмірах, зазначених у графіку погашення кредиту (Додаток № 2) до даного договору і надає позичальнику право на їх використання.

За надане право зазначене у статті 4.1. договору позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів в розмірі зазначеному в статті 8.1 договору.

Нарахування винагороди здійснюється на дату щомісячного платежу за кредитом, при цьому винагорода нараховується на суму зарезервованих ресурсів (Додаток № 2 до договору) за фактичну кількість днів резервування ресурсів, виходячи з 360 днів у році. Дата погашення у часовий інтервал нарахування винагороди не включається. Розрахунок винагороди за резервування ресурсів здійснюється щоденно з моменту підписання договору.

При останньому погашенні винагорода за резервування ресурсів нараховується за весь час резервування (до дати погашення кредиту), при цьому сумою зарезервованих ресурсів вважається сума вказана у графіку погашення кредиту (Додаток № 2 до договору).

Винагорода за резервування ресурсів сплачується щомісяця з щомісячним платежем за кредитом від дня нарахування згідно статті 4.2 договору. У випадку повного погашення кредиту винагорода сплачується одночасно з останнім платежем за кредитом.

Зарахування коштів для погашення винагороди за резервування ресурсів здійснюється з урахуванням черговості, визначеної у статті 2 договору.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених п. 2.2.11 договору, банк зобов'язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Як зазначено в п. 8.1 цього договору банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 1 лютого 2008 року по 1 лютого 2028 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 49 715 доларів США на наступні цілі: у розмірі 40 тис. доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 9 715 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 8.2. даного договору періодом сплати вважати період з «1» по «5» число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 458,79 доларів США згідно графіку погашення кредиту (Додаток № 2 до кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з його необґрунтованості та того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстави позову, як в рамках позовних вимог заявлених на підставі норм ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, так і позовних вимог заявлених на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України.

До таких висновків суди дійшли належним чином встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дотримуючись вимог норм матеріального та процесуального права.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положеннями статей 626-628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно умов п. п. 2.2.1, 8.1. кредитного договору від 1 лютого 2008 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику в кредит 40 тис. доларів США на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Як зазначено вище, доводи позивача при обґрунтуванні позовних вимог зводяться до того, що при укладенні кредитного договору її не проінформували належним чином щодо загальної сукупної вартості кредиту та її складових, умови укладеного між сторонами у справі договору суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», не відповідають Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постанова Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, оскільки не містять відомостей щодо детального розпису загальної сукупної вартості кредиту та її складових, договір містить несправедливі умови щодо позбавлення позивача можливості самостійно обирати страхову компанію для страхування кредитних ризиків, тощо.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168 регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту (п. 1.2 Правил).

Наслідки ненадання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту вказаними правилами не передбачені.

За положеннями підпункту д) абз. 1 ч. 2, абз. 2 ч. 2; підпунктів 1), 2), 5), 6) абз. 3 ч. 4; підпункту 2) ч. 5, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб'єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За таких обставин, посилання ОСОБА_6 на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення її права з боку відповідача на інформацію щодо сукупної вартості кредиту та її складових, є безпідставним.

Разом з тим, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Наслідком недотримання вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору споживчого кредиту, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, є зміна або визнання такого положення недійсним, що передбачено ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним і в цілому у випадку, якщо у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору (п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

В даному випадку позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання недійсними чи зміну окремих пунктів кредитного договору, які вона вважає несправедливими. Крім того, заявлені позовні вимоги не обґрунтовувалися тим, що окремі пункти кредитного договору, які ОСОБА_6 вважає несправедливими, зумовлюють зміну інших положень договору. Таке питання не було предметом доведення при розгляді справи в рамках заявленого позову та судами не досліджувалося.

За таких обставин, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в повному обсязі через невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», невідповідність умов договору положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, в даному випадку відсутні.

При розгляді справи судами встановлено факт наявності між сторонами у справі кредитних зобов'язань, оформлених кредитним договором від 1 лютого 2008 року у відповідності до вимог ст. 1054 ЦК України з додатками (а. с. 10-19, 47-49, 52-54), які містять вичерпну інформацію щодо загальної вартості та складових кредиту, графіку його погашення, тощо. Встановлено, що позивач погодилася з кредитними умовами, запропонованими відповідачем, та їх виконувала в повному обсязі протягом значного часу, в тому числі щодо особистого страхування позичальника.

З урахуванням наведеного вище, вимог ст. ст. 627, 1054 ЦК України та встановлених судами у справі обставин, в даному випадку відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним кредитного договору в цілому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Підстави позову про визнання недійсним кредитного договору, заявлені ОСОБА_6 на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України (помилка сторони правочину щодо обставин, які мають істотне значення), суди попередніх інстанцій також визнали безпідставними і доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

У п. 20 цієї постанови роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Позовна заява не містить посилань на те, що ОСОБА_6 помилялася щодо природи спірного кредитного договору, мотивів його укладення, можливої помилки щодо її прав та обов'язків, тощо, а тому висновки судів про безпідставність позовних вимог, заявлених на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України є обґрунтовані.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, крім іншого, посилається на те, що при розгляді справи судами не надано правової оцінки зміні в односторонньому порядку банком процентної ставки за користування кредитом, те, що суди дійшли помилкових висновків про пропуск нею строку позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом, з урахуванням того, що відповідачем ставилося питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до даних правовідносин.

Такі посилання ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки, обґрунтовуючи підстави позову про визнання недійсним кредитного договору, остання не посилалася на зміну відповідачем процентної ставки за користування кредитом. Ці обставини не були предметом дослідження судами при розгляді справи та на них не ґрунтуються висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність заявлених позовних вимог. Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові не ґрунтуються на положеннях ч. 4 ст. 267 ЦК України щодо наслідків спливу строку позовної давності, а ґрунтуються на тому, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими по суті спору, тобто спір судами вирішено по суті.

Інші доводи касаційної скарги на предмет обґрунтованості позову спростовані висновками судів попередніх інстанцій, що містяться у вказаних вище оскаржуваних в касаційному порядку судових рішеннях.

У зв'язку з наведеним та, враховуючи предмет і підстави позову, наявні у матеріалах справи документи та доводи касаційної скарги, оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, а тому, керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 7 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 25 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Підписи суддів

1
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0