Закон про лобізм: Держава має бути ключовим лобістом наших територіальних та національних інтересів

Тема комунікації між бізнесом і владою ще декілька років тому була закритою. Зараз ми нарешті можемо відкрито говорити, що в Україні є лобізм, але поки діє без законодавчого регулювання. Хоча спроби узаконити лобіювання робляться починаючи з 1999 року, поки далі реєстрації та обговорення законодавчих ініціатив справа не дійшла.

Приклади, які засвідчують недоліки діалогу між бізнесом та владою, а також лобіювання як інструмент заявлення позиції чи механізм комунікації, протягом усього часу незалежності можна знайти практично в кожній сфері. Для аналізу візьмемо оборонний комплекс. Це один з тим блоків, де чітко можна зрозуміти, що влада фактично з часу незалежності не була лобістом інтересів держави в питанні захисту і безпеки. Тому третій рік пожинаємо наслідки у вигляді війни на Сході.

Після проголошення незалежності на території України залишилося 6475 танків, 7153 бронетранспортери, 3392 артилерійські установки, 1431 літак, 285 гелікоптерів. За даними Регістру ООН, у 1992 р. до країн, що розвиваються, Україна експортувала зброї на суму 400 млн дол США, зайнявши сьоме місце в світі за обсягами продажу (після США, Росії, ФРН, Франції, Великобританії та Китаю). При цьому на початку війни ми залишились по суті без озброєння та військових кадрів. І протягом останніх трьох років намагаємось наздогнати втрачене, набираючи кадрових військових, формуючи добровольчі батальйони та забезпечуючи армію військовим спорядженням. В перші місяці ведення військових дій на території України лобістами нашої територіальної цілісності та безпеки були не політики, а волонтери.

Але після 2014 року суспільство все ж змінилося. Тепер ми можемо публічно говорити про проблеми, маємо змогу висловлювати критику і вносити конструктивні пропозиції. Подібний діалог між владою та бізнесом в перспективі має забезпечити цілісну стратегію держави, як ключового лобіста наших територіальних та національних інтересі.

Лобізм має існувати в рамках правил, виписаних на рівні закону.

По-перше, лобіювання є природнім явищем і тому намагатися його завуалювати чи приховати є неприпустимим.

По-друге, якщо інститут лобіювання не вивести в межі закону, він і далі буде існувати в тіні, з усім тим негативом, який існує довкола цієї теми сьогодні.

Ще два приклади, дві теми, які можу навести щодо діалогу між бізнесом і владою. Вже кілька років Українська асоціація власників зброї піднімає питання щодо легалізації короткостволів. Я військовий, в мене зброя є, тому розумію, що здоровий глузд є в такому підході до питання. Але насторожує два моменти. Перший, закладені в законопроектах норми прописані не стільки для захисту з використанням зброї, скільки для вигоди тим, хто торгує зброєю. Другий момент, чималий відсоток людей взагалі боїться в руках тримати зброю. Рівень столиці і обласних центрів — це одна статистика, А в районах і селах ви почуєте зовсім інший погляд щодо легалізації короткостволів. В нас загалом мирне населення, яких примусили до війни обставини.

Інше питання, про яке хочу сказати — миротворці. Лобіюючи на міжнародній арені потреу в миротворцях, ми чітко маємо розуміти, що вони не забезпечать нам порядок, не повернуть території, і не будуть брати в руки зброю і воювати напряму з агресором. Їх присутність в Україні швидше продемонструє позицію Заходу, покаже їх готовність нас підтримати у відновленні територіальної цілісності. Але Росія на миротворців не погодиться до того часу, поки не виведе танки з тимчасово непідконтрольної території. Бо інакше їй доведеться визнати, що вона порушила принцип територіальної цілісності.

Ігор Лапін, народний депутат України