Чи можна звільнити працівника, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з ініціативи роботодавця під час дії воєнного стану? Роз’яснює юристка Чернівецького місцевого центру з надання БВПД Інна Гавринюк.

Це питання регулюють Кодекс законів про працю України, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

У Кодексі законів про працю (ч. 3 ст. 184) звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається. Але це не стосується випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їхнього звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору. Ця гарантія поширюється також на батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

У Законі «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (ч. 3 ст. 1) у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Так, у період дії воєнного стану (ч. 1 ст. 5 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану») допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Тому звільнення працівника, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з ініціативи роботодавця під час дії воєнного стану, є порушенням законодавства про працю.

Що робити працівникові, якого звільнили з роботи під час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з ініціативи роботодавця?

Якщо працівник не згоден із фактом звільнення, то для вирішення трудового спору він має право звернутися до суду. У Кодексі законів про працю (п. 2 ч. 1 ст. 232) передбачено, що трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників (вказаних у ч. 3 ст. 221 і ст. 222) розглядають безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові у разі звільнення, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому під час звільнення.

У Законі України «Про судовий збір» (ст. 5) зазначено, що позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.