Роз`яснення прав підозрюваного при його затриманні не є обов’язком охорони магазину - це належить до компетенції  уповноважених службових осіб правоохоронного органу. (ВС ККС №215/3066/19 від 11.12.2025 р.)

Фабула судового акту: Чоловіка, який вкрав пляшку віскі з магазину було засуджено за ч.2 ст.15 ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Ухвалою апеляційного суду скарги обвинуваченого та його захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Судами встановлено, що чоловік, переконавшись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв з полиці одну пляшку віскі, поклав її в рюкзак, пройшов через касову зону, залишивши межі торгівельної зали, тобто виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але був зупинений працівником охорони магазину. Тобто його діяння не було закінчено з причин, що не залежали від його волі.

У своїй касаційній скарзі - окрім зазначення іншого - захисник вважав, що було порушено право чоловіка на захист, тому що його незаконно затримали працівники охорони магазину, не роз`яснили права та підстави затримання. Проте ВС спростував наявність таких обов’язків у охоронців магазину. Суд пояснив:

Твердження захисника про незаконне затримання працівниками охорони магазину, котрі не роз'яснили йому права, не ґрунтуються на законі.

Нормами ч.2 ст.207 КПК України чітко визначено, що кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статтях 482 і 482-2 цього Кодексу: (1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; (2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов`язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (ч.3).

Отже у цій справі: Суди встановили, що підставою затримання чоловіка охороною магазину «Продукти № 1422» ТОВ «АТБ-маркет» слугувала інформація з камер відеоспостереження про те, що останній взяв зі стелажу пляшку спиртного, поклав її в рюкзак та не розрахувавшись пройшов касову зону і прямує до виходу. Тому дії охоронця, який затримав його біля виходу, коли останній з викраденим намагався покинути приміщення магазину, були законними та відповідали вимогам ч. 2 ст.207 КПК України. Крім того, про затримання та місцезнаходження такого - було негайно повідомлено уповноважену службову особу, що підтверджено наявним у справі рапортом про надходження до служби 102 відповідного повідомлення.

Що стосується не роз`яснення чоловіку прав підозрюваного при його затриманні охороною в порядку ст. 207 КПК України, то дана норма не містить такого обов`язку, а це належить до компетенції уповноважених службових осіб правоохоронного органу, які після приїзду на місце події діяли відповідно до вимог КПК України та їх дії сторона захисту не оскаржує.

Аналізуйте судовий акт: Незаконне застосування фізичної сили до водія та протиправне адміністративне затримання, поза межами кримінального провадження, можуть розглядатися відповідно до правил КАС судами адміністративної юрисдикції у справі про визнання протиправними таких дій (ВС КАС №545/2432/16-а від 11.12.2019 р.);

Службові (посадові) особи ТЦК - НЕ є уповноваженими особами, яким надано право на здійснення затримання особи та її подальше утримання. (Корабельний районний суд м. Миколаєва № 488/1956/24 від 14.05.2024 р.);

Відсутність захисника під час затримання у випадку, передбаченому ст. 208 КПК України, не може вважатися порушенням вимог кримінального процесуального закону. (ВС ККС № 463/5551/15 від 14.06.2022 р.);

КПК не вимагає зупинення такої дії, як затримання особи та особистого обшуку до прибуття захисника. (ВС ККС, справа №331/4277/17 від 19.12.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 215/3066/19

провадження № 51- 2905 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №112019040760000695, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останні рази:

- 24.12.2021 Саксаганським районним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.309, ч.1 ст.369 КК України, із застосуванням ч.1, ч.4 ст.70 КК України, зміненого вироком Дніпровського апеляційного суду від 29.06.2022 та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців;

- 06.07.2022 Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, зміненого вироком Дніпровського апеляційного суду від 02.11.2022, за ч.1 ст.309, ч.3 ст.15, ч.1 ст.185, ч.3 ст.15, ч.2 ст.185, ч.2 ст185, ч.3 ст.185 КК України із застосуванням ч.1, ч.4 ст.70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.2 ст. 185 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 29 листопада 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.15 ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення покарання, призначеного за даним вироком та вироком Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 грудня 2021 року, більш суворим покаранням, призначеним вироком Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зараховано період попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 29 травня 2019 року по 29 листопада 2023 року, з розрахунку день за день.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 01 травня 2019 року приблизно о 11:10, перебуваючи у торгівельному залі магазину «Продукти № 1422» ТОВ «АТБ-маркет», що розташований по вул. С. Колачевського, 109 в м. Кривий Ріг, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, переконавшись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв з полиці одну пляшку віскі «Baliantine's Finest» 40% об?ємом 0,5 л вартістю 373,45 грн, поклав її в рюкзак, пройшов через касову зону, залишивши межі торгівельної зали, тобто виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, яке не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки при виході з приміщення магазину ОСОБА_7 був зупинений працівником охорони.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що вина засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не доведена.

Досудове розслідування проведено неповноважним слідчим.

Вважає, що було порушено право ОСОБА_7 на захист, тому що його незаконно затримали працівники охорони магазину, не роз`яснили права та підстави затримання.

Суд апеляційної інстанції всупереч вимог статей 370 419 КПК України доводи апеляційної скарги сторони захисту з цього приводу не перевірив та в ухвалі відповідей на них не дав.

В решті наводить доводи щодо неповноти судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи та дає власну оцінку доказам.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції висловилась про безпідставність доводів касаційної скарги захисника та просила залишити її без задоволення. Однак просила застосувати норми Закону України № 3886-IX від 18 липня 2024 року та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 .

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст.438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Місцевий суд, з висновками якого погодилась й апеляційна інстанція, дотримався наведених вимог закону та на підставі сукупності безпосередньо досліджених доказів й оцінених з дотриманням вимог ст. 94 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.2 ст. 185 КК України, про що в своєму рішенні навів докладні мотиви.

Суди зазначили, що вина ОСОБА_7 повністю доведена: протоколом огляду місця події від 01 травня 2019 року, яким встановлено місце вчинення злочину, де був присутній ОСОБА_7 ; даними протоколу огляду від 17 травня 2019 року та відеозаписом з камер відеоспостереження зафіксовано те, як ОСОБА_7 , перебуваючи в магазині «Продукти № 1422» ТОВ «АТБ-маркет» у м. Кривий Ріг, взяв з полиці пляшку віскі, поклав її в рюкзак та не розрахувавшись пройшов повз касову зону, однак при виході був зупинений охоронцем; показаннями свідка ОСОБА_8 - охоронця магазину про те, що ОСОБА_7 намагався викрасти пляшку віскі, однак він його зупинив; даними висновку експерта, яким підтверджено, що вартість віскі «Baliantine's Finest» об?ємом 0,5 л становить 373, 45 грн; а також іншими доказами.

Доводи адвоката про те, що в основу вироку покладено недопустимі докази, які зібрані неповноважним слідчим ОСОБА_9 , були предметом належної перевірки судів попередніх інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними.

Суди попередніх інстанцій, дотримуючись вимог статей 86 87 94 КПК України, достовірно встановили, що ті докази, які були покладені в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , є належними та допустимими. Вони отримані в установленому кримінальним процесуальним законом порядку слідчим ОСОБА_10 , котрий входив до визначеної групи слідчих у провадженні та був повноважний здійснювати досудове розслідування. Іншими доказами суди не обґрунтовували своїх висновків.

Твердження захисника про незаконне затримання ОСОБА_7 працівниками охорони магазину, котрі не роз`яснили йому права, не ґрунтуються на законі.

Нормами ч.2 ст.207 КПК України чітко визначено, що кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статтях 482 і 482-2 цього Кодексу: (1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; (2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов`язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (ч.3).

Суди встановили, що підставою затримання ОСОБА_7 охороною магазину «Продукти № 1422» ТОВ «АТБ-маркет» слугувала інформація з камер відеоспостереження про те, що останній взяв зі стелажу пляшку спиртного, поклав її в рюкзак та не розрахувавшись пройшов касову зону і прямує до виходу. Тому дії охоронця, який затримав ОСОБА_7 біля виходу, коли останній з викраденим намагався покинути приміщення магазину, були законними та відповідали вимогам ч. 2 ст.207 КПК України. Крім того, про затримання та місцезнаходження ОСОБА_7 було негайно повідомлено уповноважену службову особу, що підтверджено наявним у справі рапортом про надходження до служби 102 відповідного повідомлення.

Що стосується не роз`яснення ОСОБА_7 прав підозрюваного при його затриманні охороною в порядку ст. 207 КПК України, то дана норма не містить такого обов`язку, а це належить до компетенції уповноважених службових осіб правоохоронного органу, які після приїзду на місце події діяли відповідно до вимог КПК України та їх дії сторона захисту не оскаржує.

У касаційній скарзі адвокат також наводить доводи, які стосуються оскарження ним фактичних обставин справи та надає власну оцінку доказам.

Проте суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому згідно норм ст.433 КПК України означені доводи захисника не належать до предмета перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість вони були предметом належної перевірки апеляційного суду, який в межах, установлених ст. 404 КПК України, та в порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту й визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, тому касаційні доводи адвоката в цій частині теж неприйнятні.

Отже, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з мотивів, наведених у касаційній скарзі захисника, немає.

Разом із цим 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП.

Зокрема, у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин, ОСОБА_7 засуджений за вчинення 01 травня 2019 року закінченого замаху на крадіжку, на суму 373,45 грн.

У постанові ОП ККС від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21) сформульовано висновок про те, що в ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.

Тож, вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, у 2019 році становила - 1921 грн.

З урахуванням того, що вартість майна викраденого ОСОБА_7 не перевищує зазначених 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то його діяння не мають ознак складу злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України.

Відповідно до вимог ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

За змістом норм п. 4-1 ч. 1, п.1-2 ч.2 ст. 284 КПК України за відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд закриває кримінальне провадження у порядку п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України з підстави, передбаченої п. 4-1ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, а також те, що ОСОБА_7 не визнавав свою вину, не надав суду касаційної інстанції згоду на закриття кримінального провадження щодо нього на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, тому воно підлягає закриттю судом на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню.

Суд не вирішує питання про звільнення ОСОБА_7 з-під варти під час закриття кримінального провадження щодо нього, оскільки з листа ДУ «Синельнівська виправна колонія (№ 94)» від 03 вересня 2025 року № 94/5-4907 убачається, що ОСОБА_7 29 травня 2025 року був звільнений з колонії.

З цих підстав та, керуючись статтями 433 434 436 440 442 КПК України, Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 29 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати.

Закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3