Чинні норми КПК не встановлюють конкретних вимог для написання заяви про злочин, особа складає заяву в довільній формі. (ВС ККС №334/1586/22 від 01.08.2025 р.)

Фабула судового акту: Чоловіка було засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна за те що він, маючи умисел на заволодіння транспортним засобом, який належав потерпілому - коли під приводом його придбання та з метою огляду, вони поїхали на цьому автомобілі на безлюдну ділянку місцевості - дістав зі своєї сумки пістолет та, вийшовши з салону транспортного засобу, здійснив постріли у власника авто - чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Проте злочинний умисел довести до кінця він не зміг, оскільки потерпілий на транспортному засобі втік з місця пригоди.

У своїй касаційній скарзі - захисник засудженого чоловіка - окрім іншого - зауважила, що протокол прийняття заяви, не містив даних про його протиправні дії, які б були спрямовані на спричинення майнової шкоди потерпілому.

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги - як і відхиляючи ці доводи захисниці, ВС ККС вказав:

Доводи захисниці є неспроможними з огляду на те, що чинні норми КПК не встановлюють конкретних вимог для написання заяви про злочин, особа складає заяву в довільній формі.

Статтею 25 КПК передбачено, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за винятком випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Отже у цій справі, констатовано:

Встановлення ознак кримінального правопорушення є компетенцією правоохоронних органів, а не особи, яка звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину. Така заява є лише підставою для перевірки даних, які вона містить, та внесення відомостей в ЄДРДР.

Аналізуйте судовий акт: Проведення обшуку особи, прихованого під огляд місця події, до внесення даних до ЄРДР є грубим порушенням норм КПК України (Ставищенський районний суд, виправдувальний вирок 16.01.2019, № 378/331/18);

Отримання доказів до внесення відомостей до ЄРДР тягне за собою визнання таких доказів недопустимими (ВС/ККС № 607/14707/17 від 07.08.2019);

Інформація, яка міститься в ЄРДР, окрім такої, що містить таємницю слідства є публічною (ВП/ВС у справі № 826/7244/18 від 08.04.2020);

Проведення НСРД до внесення відомостей до ЄРДР, тобто до початку досудового розслідування, є незаконним (ВС/ККС у справі № 761/19749/13-к від 10.12.2020).

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 334/1586/22

провадження № 51-507км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисниці ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисниці ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080050003036, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпра, жителя АДРЕСА_1 )

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

1. Ленінський районний суд м. Запоріжжя 05 червня 2023 року визнав винуватим та засудив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна; вирішив питання з речовими доказами.

Місцевий суд установив, що 10 липня 2017 року, близько 19:00 ОСОБА_7 , маючи умисел на заволодіння транспортним засобом (автомобілем) марки «Опель» моделі «Вектра» (реєстраційний номер « НОМЕР_1 »), який належить ОСОБА_8 , на АДРЕСА_2 під приводом його придбання та з метою огляду майстром разом із власником поїхали на цьому автомобілі на ділянку місцевості, розташовану між АДРЕСА_3 . Близько 20:20 ОСОБА_7 , скориставшись тим, що місце, де вони з ОСОБА_8 знаходились в салоні автомобіля, було безлюдним, з метою заволодіння цим транспортним засобом із застосуванням насильства, яке є небезпечним для здоров`я потерпілого, дістав зі своєї сумки пістолет та, вийшовши з салону транспортного засобу, здійснив не менше п`яти пострілів у лівий бік тулуба ОСОБА_8 , чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, проте не виконав усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий на транспортному засобі втік з місця пригоди.

2. Запорізький апеляційний суд 23 жовтня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_7 та його захисниці ОСОБА_5 задовольнив частково. Змінив вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2023 року в частині вирішення питання щодо речових доказів.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

3. У касаційній скарзі захисниця заявила вимогу скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 .

4. На обґрунтування своєї вимоги навела такі доводи:

4.1. суд першої інстанції не спростував доводів сторони захисту про те, що в діях ОСОБА_7 відсутні об`єктивна та суб`єктивна сторони злочину, який йому інкримінують, а відтак кваліфікація дій підзахисного за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК є неправильною, оскільки в його діях відсутні будь-які кваліфікуючі ознаки цього злочину;

4.2. суд першої інстанції хоча і поклав в основу обвинувального вироку лише показання потерпілого, однак не зважив, що потерпілий не говорив про те, що засуджений хотів заволодіти його автомобілем;

4.3. апеляційний суд не надав належних відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту та повторно не дослідив докази, не обґрунтував доводи в частині недопустимості доказів, зокрема протоколу прийняття заяви, який, на думку захисниці, не містить даних про протиправні дії засудженого, які б були спрямовані на спричинення майнової шкоди потерпілому;

4.4. дії ОСОБА_7 зі спричинення тілесних ушкоджень потерпілому мали бути кваліфіковані не як «насильство, небезпечне для здоров`я потерпілого», що є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, а за ч. 2 ст. 125 КК як легкі тілесні ушкодження.

5. У запереченнях на касаційну скаргу прокурор, який брав участь в суді апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги захисниці, а судові рішення - залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

6. Захисниця підтримала доводи касаційної скарги.

7. Прокурор вважав, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_7 мають бути залишені без зміни.

Мотиви Суду

8. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

9. За правиламич. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

10. Перевіряючи оскаржуване судове рішення щодо ОСОБА_7 на предмет правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог

ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.

Щодо доводу про відсутність складу злочину

11. Із встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи убачається, що ОСОБА_7 бажав придбати автомобіль та, познайомившись з ОСОБА_8 , побачив, що останній є особою похилого віку. Він запропонував йому проїхати у вечірній час до СТО, достеменно розуміючи, що робочий час вже закінчився, а потім - ще проїхати нібито з метою перевірки автомобіля у русі. Скориставшись тим, що місце було безлюдним, реалізовуючи свій план, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, дістав зі своєї сумки пістолет та вийшовши з салону транспортного засобу здійснив не менше п`яти пострілів, розуміючи при цьому, що постріли гумовими кулями не спричинять смерті потерпілого, але подавлять його волю до спротиву заволодінню транспортним засобом. Проте ОСОБА_7 не виконав усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий ОСОБА_8 на власному транспортному засобі втік з місця пригоди.

12. Такі обставини суд першої інстанції встановив з показань потерпілого, який надав послідовні пояснення з приводу своїх намірів щодо продажу автомобіля та дій засудженого, який завіз потерпілого у безлюдну місцевість та, скориставшись цим, застосував до нього пістолет; протоколу огляду місця події від 11 січня 2017 року, який містить фототаблицю з зображенням місцевості на ділянці дороги поблизу вул. Талаліхина у м. Запоріжжі. (т. 1, а. п. 192-195), а саме відрізку дороги у безлюдному місці; протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 липня 2017 року, відповідно до якого потерпілий впізнав ОСОБА_7 як особу, яка здійснила на нього напад та назвалась « ОСОБА_9 » (т. 1, а. п. 198-199); протоколу слідчого експерименту з потерпілим від 20 липня 2017 року та відеозапису до нього, де він показав, що саме на цьому відрізку дороги особа, яка хотіла заволодіти його автомобілем, здійснила постріли, однак він поранений поїхав у напрямку лікарні; протоколу огляду речей від 20 липня 2017 року, відповідно до якого було оглянуто мобільний телефон потерпілого; висновку експерта від 06 жовтня 2017 року № 2435ДМ, згідно з яким у ОСОБА_8 виявлені множинні рани (5) лівої бічної поверхні тулуба, сліпе поранення в ділянці першого пальця лівої кисті, які є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров`я потерпілого.

13. Суд обґрунтовано у вироку послався на зазначені докази, надав оцінку як окремо, так і в їх сукупності та взаємозв`язку, що свідчить про обґрунтованість висновків про те, що за обставин цієї справи саме ОСОБА_7 в зазначені у вироку день, час та місці вчинив незакінчений замах на незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для здоров`я потерпілого.

14. Дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК кваліфіковані правильно. Посилання захисниці на відсутність доказів у цьому кримінальному провадженні є неспроможними та не підтверджені перевіркою матеріалів кримінального провадження.

15. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи аналогічну за змістом апеляційну скаргу захисниці щодо відсутності об`єктивної та суб`єктивної сторін кримінального правопорушення, а також кваліфікуючих ознак його складу,дійшов таких висновків.

16. Діяння при вчиненні злочину, передбаченого ст. 289 КК, полягає лише в активній поведінці особи і дії проявляються в отриманні можливості керувати транспортним засобом. При цьому поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює. Заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення його власника або законного користувача. Воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні), або подавляється (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).

17. Апеляційний суд повторно допитав потерпілого і дійшов висновку, що дії ОСОБА_7 під час події були активними, оскільки він напередодні спілкувався з потерпілим, запропонував зустрітися, і потім фактично виманив потерпілого на безлюдне місце. Здійснюючи постріли, засуджений намагався протиправно подолати волю ОСОБА_8 до спротиву, утримати належний йому транспортний засіб, після чого заволодіти ним. Однак, ОСОБА_7 не виконав всіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий зміг втекти від нападника та самостійно дістатися до лікарні. Апеляційний суд зважив на сукупність інших письмових доказів та дійшов висновку, що дії ОСОБА_7 кваліфіковані правильно.

18. Із такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів, оскільки за встановленими судами обставинами чітко прослідковуються намір засудженого, спрямований на заволодіння транспортним засобом у спосіб, що є небезпечним для здоров`я потерпілого, а те, що він не реалізував свій намір до кінця, вже не залежало від його волі, оскільки потерпілий втік з місця події. Відтак посилання захисниці на відсутність кваліфікуючих ознак злочину, передбаченогоч. 3 ст. 15,ч. 3 ст. 289 КК, є безпідставним.

Щодо доводу про відсутність доказів на підтвердження наміру на заволодіння автомобілем

19. У касаційній скарзі захисниця, не погоджуючись із судовими рішеннями, вважає, що її підзахисного засуджено необґрунтовано, та, посилаючись на відсутність належних доказів, оспорює правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, оскільки надає доказам іншу оцінку, ніж ту, яку їм надав суд першої інстанції, що було предметом перевірки в апеляційному порядку.

20. У своїх доводах захисниця надає іншу оцінку показанням потерпілого та зазначає, що вони не містять підтверджень того, що ОСОБА_7 мав намір викрасти у потерпілого автомобіль.

21. У зв`язку з цим колегія суддів наголошує на тому, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

22. Із огляду на наведені вимоги закону невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не може бути предметом перегляду суду касаційної інстанції.

23. Суд першої інстанції з показань потерпілого встановив, що засуджений напередодні спілкувався з ним, запропонував зустрітися, а після зустрічі фактично виманив у безлюдне місце. Здійснюючи постріли, засуджений намагався протиправно подолати волю ОСОБА_8 до спротиву, утримати належний тому транспортний засіб і заволодіти ним. Такі показання узгоджуються зпротоколом слідчого експерименту від 20 липня 2017 року та відеозаписом до нього, де потерпілий надав аналогічні пояснення, та іншими зазначеними вище доказами, а відтак суд правомірно поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого, які є послідовними та логічними.

Щодо доводу про відсутність відповіді апеляційного суду на доводи апеляційної скарги

24. Суд апеляційної інстанції належним чином виклав доводи апеляційної скарги захисниці в частині її непогодження з визнанням судом доказів допустимими та надав обґрунтовані відповіді на всі доводи.

25. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, що докази у цьому кримінальному провадженні є допустимими, належними і достовірними. Та вказав, що під час перегляду справи не було встановлено, що вони здобуті всупереч вимогам КПК, або є такими, що не підтверджують винуватість обвинуваченого в інкримінованому злочині, як зазначили у своїх апеляційних скаргах обвинувачений та його захисниця.

26. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно відмовив у повторному дослідженні письмових доказів, які сторона захисту просила визнати недопустимими, з огляду на таке.

27. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

28. Верховний Суд у своїх рішеннях (постанова від 26 вересня 2019 року у справі № 639/2618/17, провадження № 51-297км19; постанова від 07 лютого 2019 року у справі № 750/7474/15, провадження № 51-1139км18) неодноразово наголошував на тому, що в разі, якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

29. Захисниця посилається на те, що заява потерпілого про вчинення злочину не містить жодних даних про протиправні дії особи, про яку йдеться в цій заяві. Однак такі доводи є неспроможними з огляду на те, що чинні норми КПК не встановлюють конкретних вимог для написання заяви про злочин, особа складає заяву в довільній формі. Статтею 25 КПК передбачено, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за винятком випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

30. Встановлення ознак кримінального правопорушення є компетенцією правоохоронних органів, а не особи, яка звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину. Така заява є лише підставою для перевірки даних, які вона містить, та внесення відомостей в ЄДРДР.

Щодо доводів про іншу кваліфікацію дій зі спричинення тілесних ушкоджень

31. За версією сторони захисту ОСОБА_7 після сварки з потерпілим завдав йому тілесних ушкоджень через те, що той не повертав йому задаток за автомобіль, що, на думку захисниці, вказує на вчинення підзахисним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. Суд апеляційної інстанції, як і місцевий суд, спростували таку версію сторони захисту.

32. У своїх висновках суди послались на показання потерпілого, який під час допиту показав, що ОСОБА_7 будь-яких задатків або інших грошових коштів йому не давав. Пропонував приїхати в Новомосковськ на автомобілі для його огляду, однак потерпілий злякався та відмовився. Наступного дня ОСОБА_7 зателефонував йому та запропонував поїхати на СТО о 19:00. Така пропозиція потерпілого здивувала, оскільки СТО працює лише до 17:00. Коли вони зустрілися, то обвинувачений попрохав дозволити йому покерувати автомобілем та повіз його у безлюдне місце. Коли потерпілий запідозрив неладне, він почав вимагати зупинитися та пересісти за кермо автомобіля. Після чого обвинувачений вибіг з автомобіля та вимовив «пора закінчувати» і п`ять разів вистрілив у потерпілого.

33. Такі показання потерпілого суди визнали правдивими, послідовними та логічними. На досудовому розслідуванні, під час розгляду справи у судах потерпілий не змінював своїх показань і дані, які в них містяться, узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі.

34. Наявність на тілі потерпілого легких тілесних ушкоджень підтверджується висновком судово-медичної експертизи. Спричинення їх потерпілому не заперечує і сам ОСОБА_7 . Факт спричинення таких ушкоджень суди розглянули у сукупності з іншими доказами і з урахуванням обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей факт слід розглядати як кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, - «насильство, небезпечне для здоров`я потерпілого».

35. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду та вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень та закриття кримінального провадження, як про те просить захисниця.

36. Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням приписів статей 404 405 КПК, а вирок місцевого суду відповідає вимогам ст. 370 КПК.

37. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судами під час розгляду справи не допущено.

38. Враховуючи викладене, касаційна скарга захисниці задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року щодо засудженого ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисниці ОСОБА_5 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3