Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності

Суд апеляційної інстанції переглянув апеляційну скаргу позивача, подану на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позову до колишньої дружини про поділ спільного майна подружжя. Цим же судовим рішенням скасовано захід забезпечення позову — арешт на спірну квартиру, що був вжитий згідно з ухвалою суду першої інстанції.

Апелянт просив скасувати оскаржене ним рішення та ухвалити нове — про задоволення позову.

Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги позивача за наступних підстав.

Із матеріалів провадження відомо, що сторони у справі під час перебування у шлюбі купили квартиру.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував, що він із відповідачкою набули у власність майно, яке підлягає поділу між ними.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні позову з підстав пропуску ним строку позовної давності, суд першої інстанції, керуючись ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України, вказав, що початок перебігу позовної давності почався з моменту звернення відповідачки з позовом до колишнього чоловіка про поділ майна подружжя, і йому вже 20 років відомо про те, що квартира перебуває у спорі. З цього часу колишній чоловік відповідачки міг пред’явити позов про її поділ, однак звернувся до суду поза межами трирічної позовної давності.

З таким висновком суду попередньої інстанції апеляційний суд погодитися не зміг, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України), позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

У частині 2 статті 72 Сімейного кодексу України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Встановлено, що позивач мав вільний доступ до спірної квартири, проживав у ній, його права на частку у спільному сумісному майні з моменту придбання квартири не зменшилися і не порушилися, тому апеляційний суд дійшов до думки про відсутність підстав для висновку про пропуск позивачем позовної давності.

Звернення відповідачки у 2004 році до суду з позовом до колишнього чоловіка про визнання за нею права власності на квартиру з компенсацією йому половини вартості квартири, який місцевий суд задовольнив, а Апеляційний суд Рівненської області своїм рішенням від 05 жовтня 2006 року у справі № 22а-805/06 скасував таке судове рішення, підтвердивши право спільної сумісної власності на спірну квартиру, не може вважатися початком перебігу строку позовної давності, оскільки такий факт не підтверджує заперечень щодо прав позивача на набуте у період шлюбу майно, не свідчить про порушення його права спільної сумісної власності, а, отже, і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17.

Зважаючи на усі обставини провадження та на практику Верховного Суду при розгляді такої категорії справ, Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу позивача задовольнив, оскаржене ним судове рішення скасував, позов до його колишньої дружини про поділ спільного майна подружжя задовольнив та визнав за позивачем право власності на ½ частину спірної квартири.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року у справі № 570/3614/24 (провадження № 22-ц/4815/792/25).