Суддя ЄСПЛ Микола Гнатовський: «Рішення ЄСПЛ проти рф – історія цієї війни, що має юридичну силу»

Європейський суд з прав людини на початку липня цього року визнав росію винною у численних порушеннях прав людини під час агресії проти України з 2014 року, розглянувши велику міждержавну справу за скаргами України та Нідерландів. У тому числі щодо збиття авіалайнера рейсу MH17 у Донецькій області 17 липня 2014 року – Суд встановив, що росія порушила право на життя всіх 298 людей, які були на борту.

«Якби росія була там (в ЄСПЛ – W), це була би зовсім інша реальність. І такої повномасштабної війни на знищення не було би. Росія брала участь в Раді Європи і активно наводила свої аргументи у попередніх справах, коли вела гібридні чи короткострокові операції в інших країнах. Але зараз, як кажуть, маски скинуто», – коментує відмову російської федерації вести комунікацію з ЄСПЛ суддя від України Микола Гнатовський.

За його словами, рішення у цій справі розблокує розгляд індивідуальних скарг, пов’язаних з війною в Україні.

Про те, чи змінилася би процедура розгляду скарг та ухвалення рішення у випадку все ж присутності рф у Суді; чому неважливо, як називали недержавні збройні групи на сході України – «сепаратисти» чи «проросійські сили» для кваліфікації порушення; та яка роль судді від держави-відповідача під час обговорення рішення, – в інтерв’ю Watchers із Миколою Гнатовським.

«Суд констатує, що з боку держави-відповідача йдеться про політику знищення, відмову в праві на існування іншій суверенній державі»

Це історичне і надзвичайно важливе рішення у найбільшій міждержавній справі в історії ЄСПЛ. Так коротко можна охарактеризувати рішення у справі «Україна та Нідерланди проти російської федерації». Розкажіть, будь ласка, наскільки важливим воно є.

Рішення – настільки багатогранне, що коротко підсумувати його, визначити єдину позицію, – непросто. Секретаріат Суду спробував це зробити, підготувавши пресреліз та короткі запитання і відповіді. 

Я запропоную свою версію відповіді на запитання, чому це рішення важливе. Вона не претендує на те, щоб бути єдиною правильною, адже в цьому рішенні кожен може щось найважливіше особисто для себе. 

Для мене це рішення є унікальним в міжнародному праві, тому що Європейський суд з прав людини оцінив події збройного конфлікту, що триває. Незважаючи на те, що період, до якого відносяться ці оцінки, обмежений датою, коли російська федерація припинила бути стороною Європейської конвенції з прав людини – 16 вересня 2022 року. 

Для міжнародних суддів вкрай не типово, коли вони мають юрисдикцію відповідати на питання про війну, яка триває. Тим більше безпрецедентно, щоб з’явилося рішення про війну такого масштабу – безпрецедентну з часів Другої світової війни в Європі, тобто за останні 80 років. 

Безумовно, Суд відповів на питання щодо конфлікту з точки зору зобов’язань, які беруть на себе сторони Європейської конвенції з прав людини, але цей юридичний аналіз не міг бути відірваний від того, що відбувається сьогодні. 

Тому це рішення виходить за межі констатації порушень Конвенції, навіть з урахуванням того, що йдеться про системність таких порушень та їхній зв’язок з  політикою держави.

Суд у цьому рішенні, так би мовити, дивиться в корінь. Він не ховається від очевидного факту, що всі встановлені практики системного недотримання Конвенції є наслідком агресивної війни, яку росія веде проти України. 

Суд починає з питання: для чого взагалі потрібна Конвенція? Щоб в Європі було мирне життя, щоб Європа складалася з держав, які домовилися, що будуть демократичними, поважатимуть права людини та керуватимуться верховенством права. Це – підґрунтя для миру. І от мир порушено, порушено масштабно, системно.

Суд констатує, що з боку держави-відповідача йдеться про політику знищення, відмову в праві на існування іншій суверенній державі. І ця політика має величезну ціну для людей, чиї  основоположні права порушуються на кожному кроці. І право на життя, і право на гідність та право не зазнавати катувань, і право на свободу, і право на приватне життя, і право власності, і так далі, включно з політикою викорінення української мови в школах… Суд зміг обгрунтовано дати відповідь на питання за всіма скаргами України. 

Минулого року таке ж одностайне рішення було щодо Криму (26 червня 2024 року ЄСПЛ встановив численні адміністративні практики порушення прав людини з боку рф в окупованому Криму майже за всіма можливими статтями Конвенції – W). Це був перший випадок одноголосного рішення Великої Палати по суті міждержавної справи. У справі «Україна та Нідерланди проти рф» поставлених перед судом питань було значно більше.

Суд встановив міжнародно-правову відповідальність за порушення Конвенції у всіх можливих проявах. Суд врахував також російську пропаганду, яка є частиною політики  агресора, аби за потоком брехні заховати правду. ЄСПЛ при цьому проаналізував гігантський обсяг матеріалів…

Скільки приблизно?

Первинні матеріали самої справи – це десятки тисяч сторінок. Саме рішення – це пів тисячі сторінок, додатки – ще 2,5 тисячі. І це ж не гонитва за обсягом, навпаки, ми намагалися все максимально стисло викласти. Але важливо було не втратити якість, щоб дати повну картину, підтверджену ЄСПЛ як міжнародною судовою установою, що спирається не лише на твердження держав-заявниць, України та Нідерландів, а також 26 держав, що увійшли у справу як треті сторони, але й на численні достовірні доповіді тих, хто на місці займався відповідними розслідуваннями. Це і міжнародні слідчі комісії ООН і ОБСЄ, і міжнародні та національні неурядові організації, інші спостерігачі та розслідувачі, які не дають підстав сумніватися у правдивості їхньої інформації та достовірності висновків.

Можу сказати, що це рішення ЄСПЛ – без сумніву історія цієї війни, що уже підтверджена, має юридичну силу і матиме наслідки для відповідальних за це. 

Це і до певної міри моральна сатисфакція для українців, які зазнали чи зазнають страждань і порушень своїх прав. Попереду ще і визначення фінансової «справедливої сатисфакції» (компенсації – W).

Прикро було дивитися на пусті стільці відповідачів – рф – під час оголошення рішення ЄСПЛ. Виглядало, що, схоже, ніхто не понесе покарання. росія давно не виконує рішень, зокрема, ЄСПЛ, і, судячи з рішення, вийшла з комунікації із судом щодо цієї справи, хоча на початку розгляду демонструвала зацікавленість. У цьому контексті, як гадаєте, чи вдасться добитися виконання рішення?

Так, порожні стільці справляють гнітюче враження. Навіть попри те, що держава-відповідач брала дуже активну участь в розгляді цієї справи щодо заяв, які стосувалися подій з лютого 2014 року до весни 2022-го. І вона вже тоді мала всі можливості відповісти на аргументи України та Нідерландів, і робила це. Комунікацію з Судом перервала лише навесні 2022 року. 

Участь сторони в розгляді справи завжди є бажана. Але ця сторона не може отримати можливість своїм саботажем, небажанням співробітничати, позбавити правосуддя інших. Вона не може перекреслити юрисдикцію міжнародної судової установи. Тим більше, що стаття 38 Європейської конвенції з прав людини зобов’язує державу співробітничати з Судом. 

Зрозуміло, що з державою, яка принаймні продовжує спроби залишатися цивілізованою і поважати міжнародне право, було б значно легше всім працювати – і не лише у рамках судових процесів. Утім, відсутність російських представників  за столом в ЄСПЛ на минулорічному слуханні цієї справи не вплине на вагу цього історичного рішення. Щодо участі російського судді – цієї посади немає в ЄСПЛ з того моменту, як Конвенція припинила бути чинною для росії, просто сама посада зникла. Відповідно, особа (Михайло Лобов – W) повернулася в росію, де була призначена суддею Конституційного суду. Але ЄСПЛ мусив продовжувати розгляд справи. Так, для виконання так званих функцій «національного судді» щодо держави-відповідача було призначено суддю ad-hoc зі складу Суду. 

Наголошу, що в ЄСПЛ суддя не є адвокатом держави, від якої обраний. Він виконує сервісну функцію, допомагає колегам у відповідній формації суду, у даному випадку – Великій Палаті, знаходити відповіді на можливі питання внутрішнього права держави. Зрозуміло, що в Секретаріаті суду є юристи, котрі знають законодавства держав-учасниць Конвенції, але коли Суд вже знаходиться в режимі, як в Україні це називається – нарадчої кімнати, де сторонніх немає, то суддя відповідної держави може внести ясність щодо законодавства та судової практики своєї держави. 

Щодо покарання – ЄСПЛ вирішує єдине питання: чи дотрималася держава Конвенції щодо ситуацій, на які скаржиться заявник. В даному випадку Україна і Нідерланди скаржилися від імені всіх тих, чиї права були порушені. І відповідальність держави (рф – W) – встановлена. Хто би не сидів за тим столом… У цьому сенсі жодної різниці немає. 

Щодо виконання рішення ЄСПЛ. Це може звучати парадоксально, але на цьому етапі виконувати не так багато. Є два конкретних заходи, які Суд в порядку виконання рішення зараз вимагає від держави-відповідача. Це повернення людей, яких утримують в умовах несвободи, тобто в’язнів, а також повернення дітей. 

Після ухвалення рішення його виконання –  це компетенція Комітету міністрів Ради Європи. Як найголовніший політичний орган Ради Європи, він повинен вживати тих заходів, які вважає найбільш доцільними з політичної точки зору, для того, щоб домагатися виконання приписів, що встановив Суд.

Наступним етапом також буде визначення Судом компенсацій, і це буде відбуватися у зв’язку з діяльністю Реєстру збитків і компенсаційного механізму, щодо створення якого робота триває. Звісно, що якщо колись гіпотетично рф захоче повернутися до сім’ї цивілізованих європейських націй, то вона не зможе цього зробити, поки повністю не понесе відповідальність за встановлені у рішеннях ЄСПЛ порушення, зокрема, поки  не виплатить усі компенсації. Наразі це – відкрите питання.

Професор міжнародного права Марко Міланович, співредактор блогу про міжнародне право EJIL: Talk!, характеризує це рішення «настільки хорошим, наскільки це можливо (майже)». Він також каже, що якби Росія була активною в цій комунікації, то суд довше би розглядав справу, оскільки потрібно було би реагувати на всі позиції, представлені рф.

Я читав аналіз Марка, він стабільно дивує швидкістю і глибиною. Він є одним з найкращих фахівців у цій сфері. 

Можливо, якби росія оспорювала кожен висновок, це зайняло би трохи більше часу. Але державі-відповідачу недостатньо просто сказати, що вона не погоджується. Треба дати переконливі пояснення. А це не так просто зробити, коли є об’єктивна реальність.

Якби росія була там (в ЄСПЛ – W), це була би зовсім інша реальність. І такої повномасштабної війни на знищення не було би. Росія брала участь в Раді Європи і активно наводила свої аргументи у попередніх справах, коли вела гібридні чи короткострокові операції в інших країнах. Але зараз, як кажуть, маски скинуто.

Разом з тим, якщо одна сторона «вибуває», це не означає, що суд за замовчуванням (by default) приймає всі аргументи іншої. Зовсім ні. Всі аргументи оцінюються достатньо критично. 

Що означає визнання росії відповідальною за збиття MH17 у межах цієї скарги?

MH17 – це, звісно, величезна трагедія. Це один із поворотних моментів у війні. Я це дуже чітко відчув тоді, 17 липня 2014 року, удень, перебуваючи у спекотному Києві, коли стало зрозуміло, що літак – пасажирський. 

Та, з іншого боку, це – лише епізод війни. Він – шокуючий, дуже показовий, але лише епізод. 

Суд, зокрема, зробив висновок про наявність між діями російських збройних сил та озброєних сепаратистів «ДНР» та «ЛНР» органічного зв’язку з РФ. Немає значення, хто віддав наказ збити MH17, або хто натиснув кнопку, яка запустила ракету, сепаратист чи російський солдат чи посадовець – у будь-якому разі це зробила росія. Суд також неодноразово стверджує, що росія постійно брехала про збиття MH17, з перших днів після збиття літака уряд держави-відповідача поширював дезінформацію щодо причини та обставин катастрофи.  Як наслідок цього, будь-яке припущення про те, що з’ясування фактів може бути досягнуто, а відповідальність посадових осіб російської влади встановлена в рамках цивільного судочинства в Росії, можна охарактеризувати лише як фантазію. Нетипове для рішень ЄСПЛ формулювання.

Так. Рішення також цікаве тим, що суд дав відповідь на питання, чи це був воєнний злочин. Що, якщо ті, хто стріляв, думали, що в небі – український військово-транспортний літак? Суд вирішив, що це не має значення. І в цьому випадку є порушення права на життя. «росія не вжила жодних заходів для забезпечення точної перевірки цілі ракети чи для збереження життя тих, хто перебував на борту, демонструючи зневажливе ставлення до цивільних осіб, які перебували під загрозою внаслідок її ворожих дій», – йдеться в рішенні.

Наразі можемо говорити про моральну сатисфакцію для нідерландського суспільства та родичів загиблих. Далі – щодо компенсацій – заява Нідерландів розглядатиметься окремо від питання про компенсації у рамках заяв України.

Гадаю, добре, що Нідерланди були з Україною, і суд розглянув цю справу разом, тому що вони відносяться до одного і того ж контексту. Але що мені не подобається, і на цьому я хочу наголосити, що все рішення деякими ЗМІ подається, як рішення у справі MH17, а України там немає. Очевидно, що МН17 у цій справі – невеликий аспект серед питань, які вирішені Судом щодо України.

Пригадую, коли сталася трагедія зі збиття МН17 було чимало сумнівів, оскільки в міжнародному середовищі не розуміли, як кваліфікувати цей конфлікт. Хтось називав людей, які брали участь в бойових діях зі сходу сепаратистами, хтось терористами чи бойовиками. Спливло, на жаль, стільки часу, щоб ЄСПЛ, зокрема, визнав те, що заявляла Україна: що не було там сепаратистів, які самостійно об’єдналися для визнання незалежності, а все це підтримувала рф.

Розумієте, це не питання термінології. У рішенні ЄСПЛ є термін «сепаратисти» і «проросійські сили»… Чому? Тому що так їх називали. Але це не важливо, хоч «промарсіанські сили». Важливо, що Суд встановив, що відповідальність за ці недержавні збройні групи від самого початку несе російська федерація. А конфлікт став однозначно міжнародним. 

Плюс, мушу сказати, що Україна тривалий час підтримувала наратив, який ніколи не був в її інтересах. Сама ідея проголосити «Антитерористичну операцію», після пройдених літ бачимо, – була сумнівною. Хоча, можливо, тоді здавалося, що ситуація якось налагодиться, і може не треба буде користуватися усталеними міжнародними термінами. Це розуміння приходить з часом, з перебігом певних подій.

«Важко собі уявити хоча би гіпотетично, що будь-яка з тих держав, які висловлювали занепокоєння, вестиме аналогічну війну»

У рішенні ЄСПЛ «Грузія проти росії (ІІ)» період ведення активних бойових дій з 8 до 12 серпня 2008 року був виокремлений, і щодо нього суд не визнав рф порушницею. «Сама реальність збройного протистояння та бойових дій між збройними силами противників, які прагнуть встановити контроль над територією в умовах хаосу, означає відсутність контролю над територією», – йдеться в рішенні. Також у даній справі має значення, що більшість бойових зіткнень  мали місце у тих зонах, які попередньо знаходились під контролем Грузії. Чи були схожі дискусії щодо подій на Донбасі у 2014-му?

Насправді ЄСПЛ завжди мав достатньо тверезий підхід, щоб встановити відповідальність іноземної держави за різного роду невизнані територіальні утворення. В цьому сенсі він сформував свою позицію щодо Придністров’я, Південної Осетії, Абхазії. 

Відмінність з рішенням «України і Нідерланди проти рф» полягає в тому, що через абсолютно відверті дії росії у Суду не було жодних проблем, щоб застосувати атрибуцію міжнародно-правової відповідальності безпосередньо рф за дії тих же так званих «ЛНР» і «ДНР», як її власних органів від самого початку.

Крім того, у питанні активних бойових дій, що росія веде проти України, Суд заперечив навіть можливість говорити про будь-який «хаос» – усе надто довго та ретельно сплановано державою-відповідачем, а тому вона не може не нести відповідальність за порушення прав людей, що постраждали від її спроби заперечити військовою силою право України на самостійне існування.

Під час відкритих слухань та й у самому рішенні цілком очевидною є дуже поміркована або навіть стурбована позиція Франції, а особливо Великої Британії, напевно тому, що рішення ЄСПЛ може стосуватися й інших схожих конфліктів, чи не так?

Так, побоювання держав, які беруть участь у військових операціях за межами своїх кордонів, щодо того, що рішення ЄСПЛ у справі «Україна та Нідерланди проти рф» поширюватиметься на інші конфлікти, були висловлені відкрито. Позиція Франції та, особливо, Великої Британії, суттєво відрізняються від ставлення до питання юрисдикції за Конвенцією інших європейських держав. 

Думаю, важко передбачити, якою мірою це рішення в аспекті юрисдикції буде корисне для інших ситуацій, тому що Суд все ж таки наголошує на унікальності української ситуації, на безпрецедентності саме агресивної війни на європейському континенті на знищення іншої держави. Важко собі уявити хоча би гіпотетично, що будь-яка з тих держав, які висловлювали занепокоєння, вестиме аналогічну війну. Тому не думаю, що висновки цього рішення саме в аспекті екстериторіальної юрисдикції автоматично застосовні до інших ситуацій. 

Наразі на розгляді Суду перебувають міждержавні заяви України проти росії та чимало індивідуальних заяв, які стосуються подій в Криму, на сході України та в Азовському морі, а також військових операцій рф на території України з 24 лютого 2022 року. Як вплине це рішення на їхній розгляд?

Це рішення, так само як і рішення щодо Криму, відкрило можливість для Суду вирішувати по суті індивідуальні скарги, які охоплюють ті самі події. Це тисячі і тисячі справ. Є заяви проти росії, є – проти України, є – проти обох держав. Є заяви, які стосуються подій 2014-2015 років, деякі стосуються вже 2022 року. Секретаріат працює, не покладаючи рук, щоб не затримувати їхній розгляд. Сподіваюся, починаючи з другого півріччя цього року суд ухвалюватиме щодо них рішення. 

Щодо міждержавних справ, то дві з них – вирішені по суті. Це Україна проти росії щодо Криму і Україна та Нідерланди проти росії. Ці справи переходять на етап вирішення справедливої сатисфакції. 

Є ще дві міждержавні справи України проти росії щодо інциденту в Керченській протоці у 2018 році (25 листопада 2018 року росіяни у Керченській протоці напали та захопили три українські кораблі: два броньовані артилерійські катери (МБАК) «Бердянськ», «Нікополь» та один рейдовий буксир «Яни Капу». Також окупанти захопили у полон 24 моряків. Вони повернулися додому восени 2019 року, а кораблі передали у розграбованому стані – W), а також справа, що стосується твердження України про використання росією політичних вбивств за кордоном як адміністративної практики (9 лютого 2021 року Україна подала міждержавну заяву проти рф щодо організації нею ряду резонансних замахів та замовних вбивств як на території України, так і на території держав-членів Ради Європи – W). Ці дві справи комуніковані, тобто держава-відповідач має відповісти. Потім, відповідно, коментарі держави-заявниці, і суд переходитиме до ухвалення рішення. Наразі так виглядає, що ці справи будуть розглядатися у форматі Палат з семи суддів, а не Великої палати ЄСПЛ. Але ні що не заважає Палаті ухвалити рішення про передачу їх Великій палаті.

За останньою статистикою, на розгляді ЄСПЛ перебуває 7700 скарг проти України, тоді як три роки тому було 10,5 тисяч. Але із загальної кількості скарг проти України дві третини – це справи, пов’язані зі збройним конфліктом, де Україна є відповідачкою або однією з відповідачок. 

Кілька років тому різні медіа писали про те, що адвокати з рф та окупованих територій сплановано подають тисячі заяв до ЄСПЛ проти України від імені мешканців окупованого Донбасу. Чи може суд це помітити і що з цими скаргами зараз?

Так, були такі справи, значна їхня частина чекає на розгляд. Хоча ця кількість суттєво скоротилася в результаті об’єднання, визнання неприйнятними тощо. 

Після того, як міждержавна справа вирішена, і в Суду є розуміння хронології подій, відповідальності, то, думаю, всі пов’язані з війною справи вирішуватимуться швидше.

Підготувала: Вікторія Матола