Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

справа №580/12260/23

адміністративне провадження № К/990/23350/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 580/12260/23

за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Бєлової Л.В., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) з вимогою зобов`язати відповідача виключити з Єдиного реєстру боржників відомості стосовно позивача, як боржника у виконавчих провадженнях НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що він був боржником у виконавчих провадженнях, у яких за рішенням державного виконавця стягувачу було повернуто виконавчі документи у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

Позивач доводить, що повторно виконавчі лист стягувач до виконання не пред`являв, строк на їх пред`явлення закінчився, а тому й підстав для подальшого перебування у статусі боржника відсутні, проте відповідач відмовляється видалити відповідні відомості з Єдиного реєстру боржників.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

Вироком Придніпровського районного суду міста Черкаси від 04.02.2015 у кримінальній справі №711/10290/14-к ОСОБА_1 призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.

24.04.2015 Придніпровським районним судом міста Черкаси видано виконавчий лист №711/10290/14-к про конфіскацію майна, яке є особистою власністю засудженого ОСОБА_1 та виконавчий лист № 711/10290/14-к про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 1 846,02 грн.

У провадженні Придніпровського відділу ДВС у міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №711/10290/14-к від 24.04.2015 про конфіскацію майна, яке є особистою власністю засудженого ОСОБА_1 , та виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 711/10290/14-к від 24.04.2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 1 846,02 грн.

Постановою державного виконавця Придніпровського відділу ДВС у місті Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 28.07.2017 у ВП № НОМЕР_3 повернуто виконавчий лист стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що вжитими державним виконавцем заходами не вдалося виявити у боржника майно, що підлягає конфіскації.

Постановою державного виконавця Придніпровського відділу ДВС у місті Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 27.11.2017 у ВП № НОМЕР_4 повернуто виконавчий лист стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що вжитими державним виконавцем заходами не вдалося виявити у боржника ліквідного майна для звернення на нього стягнення.

30.11.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив вилучити відомості про нього як боржника з Єдиного реєстру боржників (далі також Реєстр).

У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 13.12.2023 № 37856/26.21-47/161741 повідомив про відсутність підстав для вилучення відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників.

Мотивуючи відмову, відповідач зазначив, що виконавчі провадження № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 були завершені з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуте стягнення, що не належить до визначених у частині сьомій статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для виключення відомостей про боржника з Реєстру.

Не погоджуючись з указаною відмовою, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 позов задоволено:

- зобов`язано Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виключити з Єдиного реєстру боржників відомості стосовно ОСОБА_1 як боржника у виконавчих провадженнях № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що Закон України «Про виконавче провадження» дійсно не зобов`язує виключити відомості про особу з Єдиного реєстру боржників у разі повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у разі відсутності у боржника майна).

Водночас суд першої інстанції виходив із того, що метою ведення Єдиного реєстру боржників є облік інформації про невиконані боржниками майнові зобов`язання та запобігання відчуження такими боржниками майна, на яке може бути звернуте стягнення.

У цьому аспекті суд першої інстанції установив, що після повернення виконавчих листів стягувачеві вони повторно до виконання не пред`являлися і визначений у них строк для пред`явлення до примусового виконання закінчився, а виконавчі провадження були знищені.

За викладених обставин суд першої інстанції вважав, що наявність у Єдиному реєстрі боржників відомостей про позивача як боржника є невиправданим і покладає на позивача непропорційний тягар, адже за встановлених у цій справі обставин (відсутність ініціативи стягувача на повторне пред`явлення виконавчого документа для виконання) відповідні відомості про позивача у вказаному реєстрі будуть обліковуватися необмежений період часу, що суперечить принципу правової визначеності як складової частини поняття верховенства права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників виключаються у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас у спірних правовідносинах виконавчі листи стягувачеві були повернуті на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд апеляційної інстанції зазначив, що за схожих обставин Верховний Суд у постанові від 22.06.2020 у справі №160/4015/19 сформував правову позицію, відповідно до якої повернення виконавчого документа з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», не належить до закріплених у частині першій статті 9 цього ж Закону правових підстав для виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників.

Суд апеляційної інстанції урахував, що в спірних правовідносинах виконавчі провадження були закінчені у зв`язку з невиявленням державним виконавцем у боржника майна, що підлягає конфіскації, та майна для звернення на нього стягнення, а не у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі зобов`язань за судовим рішенням, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав уважати, що позивач втратив статус боржника.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

16.06.2024 від позивача до Суду надійшла касаційна скарга, у якій позивач просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024, і залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.03.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

У касаційній скарзі позивач наполягає на необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.06.2020 у справі №160/4015/19 та застосованого судом апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні.

За доводами позивача, викладений у вказаній постанові висновок про те, що повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», не належить до передбачених у статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для виключення відомостей про особу з Єдиного реєстру боржників, є загальним і стосується тих правовідносин, у яких допускається можливість повторного пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання.

Водночас особливістю спірних правовідносин є те, що строк пред`явлення виконавчих листів, виданих 24.04.2015 Придніпровським районним судом міста Черкаси, про конфіскацію майна та стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 1 846,02 грн закінчився (як установив сам суд апеляційної інстанції) 28.10.2017 і 27.02.2018 відповідно. Позивач також зауважує, що стягувач повторно до державної виконавчої служби з указаними виконавчими листами не звертався, питання про поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів не ініціювалося, а виконавчі провадження № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 були знищенні за строком давності.

З урахуванням викладеного, позивач уважає, що в цій справі наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.06.2020 у справі №160/4015/19, адже до спірних правовідносин цей висновок був застосований помилково.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що вичерпний перелік підстав для виключення відомостей про особу з Єдиного реєстру боржників визначений у статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» і повернення виконавчого документа у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення (пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»), до цього переліку не відноситься.

За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р. , суддів ОСОБА_3., Смоковича М.І.

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 у відставку (рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 №2777/0/15-24) розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31.03.2025 призначений повторний автоматизований розподіл справи №580/12260/23.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської, суддів Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

Частиною першою статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) передбачено, що Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною п`ятою статті 9 Закону № 1404-VIII відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 1404-VIII Єдиний реєстр боржників містить такі відомості:

1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження боржника - фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника - юридичної особи;

2) найменування органу або прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ;

3) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім`я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти виконавця;

4) номер виконавчого провадження;

5) категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

Частиною сьомою статті 9 Закону № 1404-VIII передбачено, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з (1) винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, (2) повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1 [стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа], 3 [стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення], 11 [запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру] частини першої статті 37 цього Закону або (3) постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частинами п`ятою і шостою статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

VI. Позиція Верховного Суду

Спір у цій справі стосується обліку відомостей, що зберігаються в Єдиному реєстрі боржників.

Звертаючись до суду, позивач доводив, що відомості про нього як боржника мали бути видалені з указаного Реєстру як неактуальні: у зв`язку із поверненням виконавчих документів стягувачу, а також внаслідок закінчення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання.

Суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо правомірності відмови відповідача виключити дані про позивача як боржника з Єдиного реєстру боржників. Суд першої інстанції погодився з аргументами позивача й дійшов висновку, що за відсутності виконавчого провадження наявність в Реєстрі відомостей про позивача як боржника порушує його права й покладає на нього непропорційний тягар. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що Закон №1404-VIII містить вичерпний перелік підстав, що дозволяють виключити відповідні відомості з реєстру і випадок позивача - повернення виконавчих документів через відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення, до цих підстав не відноситься.

Суд зазначає, що Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування частини сьомої статті 9 Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2020 у справі №160/4015/19 зазначено, що вимоги пункту 2 статті 37 Закону № 1404-VIII, на підставі якої виконавчі провадження тричі поверталися стягувачу, не входять до правових підстав виключення відомостей з вказаного Єдиного реєстру боржників стосовно позивача, та які закріплені в частині сьомій статті 9 Закону № 1404-VIII.

Подібний висновок був також викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 910/4404/17, у якій зазначено таке: «Законом № 1404-VIII установлений вичерпний перелік підстав, за наявності яких відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. З правового аналізу положень пункту 2 частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII випливає, що повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутись до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, і також не позбавляє стягувача права звернутись до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання».

Отже, імперативні приписи частини сьомої статті 9 Закону № 1404-VIII установлюють, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників у випадку винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу виключно на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ.

Водночас пункт 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ, на підставі якого у спірних правовідносинах було повернуто виконавчий документ стягувачу у виконавчих провадженнях НОМЕР_1 та НОМЕР_2, не входить до правових підстав виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників.

З аналізу положень пункту 2 частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону №1404-VІІІ випливає, що повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову. У випадку повернення виконавчого документа з указаних підстав стягувач не позбавлений права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, а у випадку пропуску цього строку - звернутися до суду з заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ураховуючи, що позивач не виконав в добровільному порядку виконавчі листи від 24.04.2015, видані Придніпровським районним судом міста Черкаси у справі №711/10290/14-к, і на момент пред`явлення виконавчого документу в нього було відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивач не втратив статусу боржника.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, не є підставою для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Доводи позивача про незастосовність висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.06.2020 у справі №160/4015/19, від 29.11.2022 у справі №910/4404/17 через неподібність спірних правовідносин Суд відхиляє.

Суд зазначає, що висновки щодо застосування частини сьомої статті 9 Закону №1404-VІІІ, викладені у вказаних постановах, є універсальними, а індивідуальні особливості цієї справи, на які звертає увагу позивач (щодо закінчення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання), не впливають на можливість їх застосування у цій справі.

Щодо аргументів позивача про необхідність відступу від указаних правових позицій, то Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19, вказала, що обґрунтованими підставами для відступу уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 зазначено, що причинами для відступу можуть бути лише вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

У касаційній скарзі позивач не наводить самостійних причин для відступу від правових позицій, викладених у постановах від 22.06.2020 у справі №160/4015/19, від 29.11.2022 у справі №910/4404/17, які б не охоплювалися загальними доводами щодо незастосовності цих висновків через відмінність обставин цієї справи.

Фактично доводи позивача у цій частині зводяться до незгоди з такими висновками, що, однак, не можна прирівняти до наведення обґрунтованих підстав необхідності відступлення від вказаного висновку.

З урахуванням викладеного, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції й погоджується з його висновками про відсутність підстав для задоволення позову.

Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

VII. Судові витрати

Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: В.Е. Мацедонська

М.І. Смокович