Теорія неправосудності або спроба ненаукового коментаря за відсутності практики застосування статті 375 КК України

Стаття 375 Кримінального кодексу стала безумовним трендом лютого для органів прокуратури. Було відкрито відразу кілька проваджень проти служителів Феміди за ознаками винесення ними «завідомо неправосудного рішення». Спробуємо розібратися, яке ж рішення в принципі може вважатися неправосудним. І допоможе в цьому пряма норма Конституції.

Згадайте новину: Верховна Рада України надала згоду на арешт суддів Печерського районного суду м. Києва Оксани Царевич, Віктора Кицюка та Сергія Вовка

А чому не встигли із суддею Вячеславом Підпалим!?

Суддя Волкова догралася - прокуратура повідомила їй про підозру в ухваленні завідомо неправосудного рішення.

Читайте інтерв'ю: Олег Березюк: Україні допоможе Місурійська система призначення суддів, яка діє у Сполучених Штатах Америки

Наукова думка в генезисі

За всі 23 роки незалежності (якщо не від самої появи цього складу злочину у вітчизняному законодавстві) важко пригадати бодай одну справу, в якій ст. 375 КК фігурувала б як самостійна кваліфікація. Прочитавши кілька науково-практичних коментарів до кодексів різних часів, нескладно помітити, що укладачі не звертали особливої уваги на нюанси її застосування (як і аналогічної ст.176 КК 1960 р.) та обмежувалися сухими рядками. Деякі частини кочували з видання до видання майже в незмінному вигляді. Хіба що новий автор коментаря творчо замінить якийсь приклад чи скоротить кілька речень своїх попередників.

Спільним для всіх коментаторів є висновок, що «постановлення судового акта завершується його проголошенням, і з цього моменту злочин, передбачений ч.1 ст.375 КК, визнається закінченим незалежно від часу набуття ним законної сили, його виконання та викликаних ним наслідків». Крапка. Жодних уточнень про те, хто ж має встановити або за якими ознаками констатувати сам факт скоєння правопорушення. Хоча й наводяться як приклад неправосудного акта засудження невинної особи або, навпаки, звільнення винного у скоєнні злочину, призначення покарання, яке виходить за межі передбаченої законом санкції, чи «відмова в задоволенні обгрунтованих позовних вимог».

Не проливає світла на це питання й НПК під редакцією академіків Академії правових наук України Володимира Сташиса та Василя Тація (2003 р. видання), де неправосудним називається такий судовий акт, що не відповідає вимогам законності та обгрунтованості. «Його неправосудність може бути пов’язана з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального закону або з невідповідністю вис­новків суду фактичним обставинам справи», — зазначає автор коментаря, кандидат юридичних наук Володимир Тютюгін.

Аналізуючи суб’єктивну сторону, автори коментарів наголошують на необхідності доведення умислу — матеріальної чи особистої зацікавленості судді в постановленні саме такого рішення: «Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.375 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскільки особа усвідомлює, що постановляє завідомо неправосудний судовий акт, керуючись при цьому будь-якими мотивами, за винятком корисливих або інших особистих інтересів (ч.2 ст.375 КК). Якщо судовий акт постановляється колегіальним складом суду (кількома професійними суддями чи за участю народних засідателів або присяжних), то для кваліфікації їхніх дій за ст.375 КК необхідно встановити, що кожен з них діяв умисно й усвідомлював завідомо неправосудний характер такого акта. В іншому разі вчинене може розглядатися лише як дисциплінарний проступок, а якщо неправосудність судового акта сталася внаслідок несумлінного ставлення винного до виконання своїх службових обов’язків, то діяння (за інших необхідних умов) містить ознаки злочину, передбаченого ст.367 КК. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК, є мотив: корисливі спонукання чи інші особисті інтереси».