Поновлення працівника на колишньому місці роботи за рішенням суду

Особливості та підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця відповідно до п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП.

Досить часто виникають трудові спори між роботодавцем та працівником якого було звільнено відповідно до п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП, а саме: розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Розберемо особливості даного випадку звільнення за п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП та підстави для поновлення працівника на робочому місці за рішенням суду.

Перш за все, варто звернути увагу на те, що згідно п.1.ч.1.ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Як показує практика, зазвичай звільнені працівники звертаються до суду з позовними заявами про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Звільнення за п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП має бути за згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ст. 43 КЗпП).

Однак в окремих випадках допускається розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено ст. 43-1 КЗпП, (ліквідації підприємства, установи, організації; незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації; звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації; звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян; звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна роботодавця, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; призову або мобілізації під час особливого періоду роботодавця - фізичної особи; звільнення працівника у зв’язку з неможливістю забезпечення його роботою, визначеною трудовим договором, у зв’язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій), що часто є комнем спотикання при поданні працівником даного позову.

Згідно ст. 263 ЦПК України законодавець, встановлюючи вимоги до законності та обґрунтованості судових рішень, зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Слід звернути увагу на нижче наведену судова практику при звільненні працівника за п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП, де роботодавець має право звільнити працівника: без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови; на день звільнення позивач був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю більше чотирьох місяців підряд.

• Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, окрім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП.
• Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.04.2018 року в справі № 809/763/14 прийшов до наступних висновків: «Щодо доводів позивача про те, що її звільнення відбулося без погодження з боку профспілкової організації, що передбачено колективним договором, то суд погоджується з запереченнями відповідачів про те, що вказані обставини не мали значення при прийнятті наказу №371-кт від 14.11.2011 року, оскільки до спірних правовідносин переважне право має застосування норма закону, а саме абзац: 7 частини 1 стаття 43-1 КЗпП України, враховуючи, що на день звільнення Особа_2 займала керівну посаду – першого заступника начальника головного управління Держкомзему у Івано-Франківській області»

Враховуючи викладене, можна прийти до правомірного висновку, що погодження профспілкової організації під час звільнення позивача не вимагалося, оскільки позивач займав керівну посаду.

• так в своїй постанові від 25.01.2018 року № 569/18201/14-ц Верховний Суд в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив:

Між сторонами виникли правовідносини щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.