Залишення неподільної речі у спільній власності у разі неможливості реального поділу між співвласниками

Проблема поділу спільного майна подружжя, яке є неподільним, є дійсно актуальною, оскільки складно реально поділити неподільні речі між співвласниками (подружжям) відповідно до їх часток. Якщо наявні дві неподільні речі та відсутня згода подружжя щодо їх долі, то чи може суд збалансувати інтереси двох співвласників? Чи має позивач як один із подружжя право на грошову компенсацію частки різниці у дійсній вартості неподільних речей? Якщо так, то виходячи з якої вартості?

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Читайте статтю: Спір щодо спільної сумісної власності та грошова компенсація за частку майна

За загальним правилом, власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об’єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (відповідно до ст. 328 ЦК).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Аналіз положень ст. 57 і 62 СК дає підстави для висновку про те, що ст. 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об’єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як ст. 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об’єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У ст. 60 СК закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК.