Нарешті Велика Палата визначила, що втрата сімейних зв’язків є підставою для виселення колишнього члена сім’ї та припинення сервітуту на житлове приміщення (ВП/ВС у справі № 447/455/17 від 13.10.2020)

Фабула судового акту: Тривалий час судова практика щодо виселення колишніх членів (чоловіків, дружин) сім’ї із житлових приміщень які перебувають у власності позивачів носила вкрай неоднорідний характер.

Окремі суди (з позицією яких я доречи однозначно згоден) таки позиви задовольняли виходячи з того, що зміна сімейного положення, наприклад розлучення, є підставою для припинення сервітуту та посилались на норми ст. 406 ЦК України.

Інші ж «натягивая сову на глобус» посилались на ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та трактували її положення так як їм заманеться.

Звісно, що при такому підході про жодну сталість судової практики й годі говорити, а про захист права власності треба взагалі промовчати.

Але ж нарешті Велика Палата таки поставила крапку у цьому питання за що їй велика вдячність.

У даній справі жінка звернулась до суду із позовом про свого колишнього чоловіка про визнання припиненим права користування житлом мотивуючи його тим, що у період шлюбу вона за власні кошти придбала будинок та проживала у нього разом із дитиною та чоловіком, який у цій справі є відповідачем.

Після розірвання шлюбу припинилася обставина, яка була підставою набуття відповідачем права користування її житловим приміщенням. Однак, відповідач відмовився звільнити будинок і до цього часу продовжує проживати у ньому.

На думку позивача подальше перебування її колишнього чоловіка у будинку є неможливим, оскільки він складається лише з двох житлових кімнат, однією з яких користується син, а в іншій вона не може проживати з відповідачем, оскільки вони не є подружжям, що, у свою чергу, перешкоджає їй володіти і користуватися власним майном.

Судом першої інстанції вказані позовні вимоги було задоволено.

Однак, апеляційний суд посилаючись та застосовуючи рудиментарні норми ЖК УРСР у задоволенні позову відмовив мотивуючи таке рішення тим, що за нормами ч.4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Незгода із постановою суду апеляційної інстанції стала підставою для подання позивачем касаційної скарги та подальшого направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка скаргу задовольнила та надала свої такі очікувані висновки щодо згаданих вище правовідносин.