Стягнення витрат на правову допомогу є способом захисту прав особи до якої подано необґрунтований позов та/або апеляційну чи касаційну скаргу (ВС/КГС у справі № 927/237/20 від 03.12.2021)

Фабула судового акту: Я як адвокат був та залишаюсь прибічником того, що усі без винятку доведені судові витрати, зокрема, витрати на професійну правову допомогу має бути стягнуто з опонента саме у тому розмірі, у якому зазначає відповідна сторона.

Адже існує маса спорів, які навіть не заслуговують на те, щоб останні взагалі розглядались судами з різних причин – неприязні стосунки між сторонами, бажання «насолити», очевидна безспірність тощо.

Однак, суди виконуючи свої обов’язки визначені як Конституцією України так і процесуальним та профільним законодавством зобов’язані розглядати цей, з дозволу сказати , «мотлох» витрачаючи на це свій час та зусилля.

І тому саме стягнення судових витрат має бути механізмом, який має стати певним запобіжником проти подання необґрунтованих позовів, апеляційних та касаційних скарг, а також спонукати сторони вирішувати свої спори мирним шляхом, без залучення для цього суду.

Рішення, яке пропонується до уваги мене певним чином здивувало адже у ньому Касаційний господарський суд зробив саме такі висновки про які мною вказано вище.

Також особливу увагу читача слід звернути на те, що у цій постанові ОП КГС відступила від висновків КГС відповідно до яких разі закриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 ст. 296 ГПК України судові витрати відповідно до ст. ст. 126, 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають, оскільки за змістом цих норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження)

У даній справі касаційне провадження у справі закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України у зв’язку із тим, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Проте, приймаючи вказане рішення суд касаційної інстанції не вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання розподілу вказаних витрат ОП КГС у своїй постанові про їх стягнення вказала, що з аналізу норм ч.ч. 1, 2, ст. 126, ч. 8 ст. 129, ч. 5 ст. 130 ГПК України випливає такий висновок: для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.

Аналізуйте судовий акт: Час витрачений адвокатом для прибуття до суду та очікування початку засідання має оплачуватись, а такі витрати сторони відносяться до судових витрат (ВС/КЦС у справі № 641/7612/16-ц від 01.12.2021)

ВС/КЦС: Сплата адвокату гонорару особою, яка не є учасником справи НЕ є перепоною для його стягнення з опонента (ВС/КЦС у справі № 757/29103/20-ц від 20.10.2021)