Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання вироку суду (ВС/КЦС № 623/2000/15-к від 22.08.2018)

Фабула судового акту: Статтею 59 Кримінального кодексу України як одним з видів додаткового покарання визначено конфіскацію майна. При цьому згідно частини першої згаданої статті покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином із наведеного вбачається, що конфіскації може підлягати нерухоме майно засудженого, права на яке зареєстровано у відповідному порядку.

Проте, Касаційний цивільний суд зробив протилежний висновок.

У даній справі державний виконавець звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно засудженої у тому числі і до конфіскації майна особи, яке не зареєстроване у встановлено законом порядку.

Відповідно до вказаної заяви засуджена особа звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтво про право на спадщину не отримала. На підставі викладеного державний виконавець просила суд вирішити питання про звернення стягнення на квартиру, частина якої належить засудженому на праві сумісної власності, а інша частина належить йому ж на праві спадкування за законом, але не зареєстрована у встановленому законом порядку.

Ухвалою місцевого суду з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні вказаної заяви відмовлено, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що засуджений є єдиним спадкоємцем такого майна.

Однак із такими рішеннями КЦС не погодився із наступних підстав.

Так частинами першою та третьою статті 1268, частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судами встановлено, що засуджений прийняв спадщину після смерті, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.