Спір за участю суб’єкта владних повноважень ще не свідчить про його адміністративно-правову юрисдикцію (ВС/КЦС у справі № 756/9153/18-ц від 13.01.2021)

Фабула судового акту: За загальним правилом, визначеним у пункті 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства публічно-правовий спіром є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Не зважаючи на наявність такого законодавчого визначення у юристів часто-густо виникає проблема щодо визначення юрисдикції того чи іншого спору, а саме встановлення цивільно-правового або публічно-правового його характеру.

Не сприяє однозначності у вказаному визначенні і судова практика, яка постійно змінюється.

Іноді я цілком і повністю погоджуюсь з окремими своїми колегами, які вважають, що саме існування адміністративних судів є зайвим адже останні є зайвою інституцією, оскільки до часу заснування системи адміністративного судочинства з їх завданнями цілком і повністю справлялись загальні суди.

Але ж перейдемо до конкретного судового рішення у якому Касаційний цивільний суд визначив ознаки, які притаманні виключно публічно-правовим спорам.

У даній справі позивач звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації про відшкодування моральної шкоди завданої занадто тривалим розглядом іншої справи у якій він є також позивачем.

У зв’язку із порушення строків розгляду справи він звернувся зі скаргою до керівника апарату суду про невжиття заходів щодо розгляду його справи протягом строку, встановленого законом, проте відповіді не отримав. У зв’язку із цим на думку позивача такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди оскільки керівник апарату несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу.

Ухвалою місцевого суду провадження у справі закрито у зв’язку із тим, що даний спір підлягає розгляду нібито у порядку адміністративного судочинства оскільки відповідач є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади.

Апеляційний суд із такими висновками погодився.

Позивачем на вказані рішення було подано касаційну скаргу, яку КЦС задовольнив.

Приймаючи таке рішення суд касаційної інстанції послався на те, що із сукупності норм, передбачених ст.ст. 3, 13, 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.