Незазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та ненадання доказів на підтвердження її повернення в Україну виключає можливість надання дозволу на виїзд дитини (ВС/КЦС № 643/1090/17 від 03.07.2019)

Фабула судового акту: Начебто досить нескладна справа та й спір розповсюджений… Але ж не все так просто.

У даній справі мати дитини звернулась до суду із позовною заявою про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.

Рішенням місцевого суду у задоволенні позову було відмовлено. Мотивуючи своє рішення суд послався на те, що статтею 313 ЦК України та Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не передбачено випадків надання судом дозволу на виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Приписи пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, що передбачає таку можливість, суперечить приписам Цивільного Кодексу та спеціального Закону, а тому застосуванню підлягають положення Закону. Одночасно доказів на підтвердження бажання дитини здійснювати виїзд за межі державного кордону України позивачка суду не надала.

Суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивування відмови та у своєму рішення зазначив, що позивач не надала адреси за якою буде перебувати дитина у разі надання судом відповідного дозволу, при цьому враховуючи, що час перебування за межами України обмежений позовними вимогами, виконання рішення суду у разі надання дозволу на виїзд дитини у зв`язку з цим може бути ускладнене. Крім того, не надано доказів на підтвердження наміру повернути дитину на територію України у строк зазначений у позові, про що можуть свідчити авіаквитки.

Не погоджуючись із такими рішеннями позивачка подала касаційну скаргу, яку вмотивувала тим, що чинним законодавством не встановлено обмежень щодо виїзду малолітньої дитини за кордон, а лише встановлений певний порядок такого виїзду. На думку скаржниці висновок апеляційного суду про те, що вона не зазначила адресу у Португалії, де буде проживати син, не відповідає дійсності, оскільки вона не тільки зазначала таку адресу, а також надала довідку про проживання та склад сім`ї, в якій зазначена адреса її проживання. З приводу того, що вона не надала авіаквитки, зазначає, що не наважувалася їх купувати з огляду на затягування судового процесу, при цьому вони не виключали можливості поїздки на автомобілі.

В свою чергу Касаційний цивільний суд вказані доводи слушними не визнав та касаційну скаргу залишив без задоволення.

Обґрунтовуючи свою позицію КЦС послався на те, що нормами статей 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

В свою чергу нормами Конвенції про права дитини закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

При цьому положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

З урахуванням вказаних норм права та конкретних норм права КЦС зазначив, що сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки.

Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості.