Трансплантація органів та дотримання прав людини

Трансплантація є надзвичайно важливим досягненням, яке здатне рятувати життя та значно покращувати його якість. Однак, ставлення різних людей до донорства залишається неоднозначним і часто негативним. Декого лякають перспективи насильно стати донором, хтось боїться захворювань, які нібито можуть передатися через донорські матеріали, для когось – це питання релігії, світогляду, етики та моралі. Не слід забувати і про те, що в ряді випадків донорство має певні обмеження, наприклад, пов’язані з віком, станом здоров’я донора, тощо. В зв’язку з цим, пацієнти часто помирають, так і не дочекавшись підходящий, сумісний орган. Нині сучасні технології дозволяють вирощувати тканину з клітин, зокрема, шкірну, яку використовують для пересадки шкіри людини. Також активно розвиваються технології щодо створення штучних органів. Однак, незважаючи на це, трансплантологія в Україні все ще розвивається доволі повільними темпами, зокрема, через пасивне ставлення громадян до вираження згоди стати донором після смерті.

Читайте статтю: Особливості дотримання принципу лікарської таємниці після смерті пацієнта

«В Україні діє «презумпція запиту згоди». Ця модель є вдалою щодо дотримання прав людини, проте науковці стверджують, що вона не вирішує проблеми дефіциту органів і гальмує розвиток трансплантології. Останнім часом в науці точаться дискусії щодо оптимальної моделі трансплантації в Україні, зокрема щодо необхідності згоди на вилучення донорського матеріалу після смерті, чи можливості й відсутності. Ключовими питаннями у цій проблемі є: дотримання прав і свобод людини, релігійні, етичні, соціальні та інші. Проте, за наявності закріпленої в українському законодавстві презумпції запиту згоди, то без згоди особи за життя на вилучення анатомічних частин після смерті чи інших осіб, відповідно до законодавства, вилучення донорського матеріалу заборонено. Таким чином, законодавство ставить вимогу дотримання прав особи після смерті, а зокрема, і право на належне ставлення до свого тіла після смерті» (Ільющенкова К.О., Дисертація «Право на донорство в цивільному праві України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про поховання та похоронну справу», усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Зокрема, волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів. Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що у разі відсутності відповідного волевиявлення померлого вилучення у нього анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону.

Згідно вимог ст. 290 Цивільного кодексу України, повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин. Особа віком до 18 років може бути живим донором гемопоетичних стовбурових клітин відповідно до закону. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його. Статтею 47 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачено, що застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині здійснюється у визначеному законом порядку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», трансплантація - спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці анатомічного матеріалу людини від донора реципієнту і спрямований на відновлення здоров’я людини.

Українським законодавством передбачено прижиттєве та посмертне донорство, перехресне донорство (по суті - парна трансплантація), а також імплантація. Відповідно до ст.1 Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», донорство анатомічних матеріалів - надання донором анатомічних матеріалів іншій людині за життя (прижиттєве донорство) або вилучення анатомічних матеріалів людини у донора-трупа (посмертне донорство) для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; перехресне донорство - обмін живими імунологічно сумісними донорами між реципієнтами; імплантація - спеціальний метод лікування, що полягає у пересадці людині біоімплантатів, ксеноімплантатів і штучно виготовлених замінників органів.

Читайте статтю: Заборона права на аборти: чи варто Україні перейняти досвід інших держав?

«Парну трансплантацію від живих донорів було вперше розроблено в США як засіб збільшення доступності органів донора для трансплантації та подолання нездатності потенційного живого донора передавати нирки конкретному реципієнту (наприклад, чоловік, дружина) через наявність тканинної несумісності» (Ільющенкова К.О., Дисертація «Право на донорство в цивільному праві України»).

Розглянемо більш детально посмертне донорство. Важливою його складовою є те, що воно здійснюється тільки за наявності згоди на вилучення анатомічних матеріалів у померлих осіб. Окрім такої згоди, кожна повнолітня дієздатна особа має право також надати у письмовій (електронній) формі незгоду на вилучення органів з її тіла після смерті (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині»). Статтею 17 Додаткового протоколу до Конвенції про права людини і біомедицину щодо трансплантації органів і тканин людини також передбачено, що органи й тканини не вилучаються з тіла померлої особи, якщо не одержано згоди або дозволу, що вимагаються відповідно до законодавства. Вилучення не здійснюється, якщо померла особа проти цього заперечувала.

У разі якщо померла особа не висловила за життя своєї згоди або незгоди на посмертне донорство, згода на вилучення органів з тіла такої особи після смерті запитується у другого з подружжя або в одного з близьких родичів цієї особи (діти, батьки, рідні брати та сестри). У разі відсутності другого з подружжя або близьких родичів, згода запитується у особи, яка зобов’язалася поховати померлу особу. У разі смерті особи віком до 18 років згода може бути надана батьками або іншими законними представниками цієї особи (ч. 11 ст. 16 Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині»).