Недотримання встановленої форми посвідчувального напису заповіту не є підставою для визнання незаконною такої нотаріальної дії (ВС/КЦС у справі № 272/583/19 від 30.04.2021)

Фабула судового акту: Законом визначено, що у разі відсутності у певній місцевості нотаріуса заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України).

Зазвичай вказані нотаріальні дії у сільських населених пунктах вчиняють секретарі сільських рад.

Однак, внаслідок відсутності юридичної освіти та браку досвіду вказані посадові особи вчиняють помилки про посвідченні заповітів: не дотримуються процедури посвідчення заповіту, помиляються при вчиненні посвідувального напису та вчиняють інші помилки.

У рішенні, що пропонується до уваги, Касаційний цивільний суд надав своє бачення законності недотримання певних процедурних моментів при посвідченні заповітів.

У даній справі судом розглядався позов про визнання нотаріальної дії незаконною.

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що посвідчувальний напис на заповіті не відповідає вимогам, чинним на момент посвідчення заповіту, а саме відсутній напис: «заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем - прізвище, ім`я, по батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача і власноручно підписаний ним у моїй присутності». Натомість в тексті посвідчувального заповіту присутні такі слова: «на прохання заповідача заповіт з її слів набрано на комп`ютері».

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

Приймаючи такц рішення суди послались на те, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту є порушенням правил діловодства, проте не є правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями.

На рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду позивачем було подано касаційну скаргу доводами якої стало те, що оскаржуваний заповіт не відповідає загальним вимогами щодо форми заповіту, передбаченими статтею 1247 ЦК України, оскільки посвідчувальний напис на вказаному заповіті вчинено за формою, яка на момент такого посвідчення втратила свою чинність.

В свою чергу Касаційний цивільний суд згадані доводи автора касаційної скарги визнав необґрунтованими та у її задоволенні відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину, утому числі і заповіту, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.