Невідкладний обшук можна проводити ЛИШЕ за необхідності врятування життя людей та майна або у разі безпосереднього переслідування підозрюваного (ВС/ККС у справі № 573/2028/19 від 08.04.2021)

Фабула судового акту: Одним із конституційних прав є право на недоторканість житла. Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Аналогічні положення містять і норми ч.ч. 1, 3 ст. 233 КПК України відповідно до яких ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку.

Однак, органи досудового розслідування не завжди дотримуються вказаних норм закону, що тягне за собою визнання окремих доказів (протоколів обшуку) недопустимими доказами.

У даному випадку особу було засуджено ч. 2 ст. 190, ч.ч. 2, 3 ст. 186 КК України.

Суди першої та апеляційної інстанції визнали усі докази, якими сторона обвинувачення доводила вину обвинуваченого належними та допустимими та жодних порушень у діях органу досудового розслідування не виявили.

На вказані рішення захисником засудженого було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано недопустимістю доказів (протоколу обшуку) через істотні порушення органом досудового розслідування норм кримінального процесуального законодавства.

Касаційний кримінальний суд визнав доводи скарги у згаданій частині обґрунтованими.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що аналіз норм ст. 30 Конституції України та ч.ч. 1, 3 ст. 233 КПК України свідчить про те, що право слідчого, прокурора на проникнення до житла і проведення в ньому обшуку може виникати у трьох випадках: 1) за ухвалою слідчого судді, 2) без постановлення такої ухвали на підставі добровільної згоди власника житла чи іншого володіння особи; 3) до постановлення ухвали слідчого судді лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

У даній справі обшук було проведено на підставі постанови слідчого.

При цьому певідкладність проведення обшуку в постанові слідчого була обґрунтована тим, що є необхідність відшукання викрадених речей та одягу, в якому був одягнений злочинець та на якому могли залишитися сліди фарби, вилученої в ході ОМП, які можуть бути використані як докази під час розслідування кримінального провадження, що мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Водночас такі підстави проведення обшуку не відносяться до переліку невідкладних.

Таким чином вказана слідча дія не була невідкладною, а тому згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК України такий обшук мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді. Таким чином, навіть з урахуванням того, що обшук було легалізовано ухвалою слідчого судді обшук проведено без достатніх правових підстав, а тому протокол обшуку не може бути визнано допустимим доказом.