Відкритий суд — запорука справедливого правосуддя

Європейський суд з прав людини відкритий (публічний) характер судочинства називає одним із способів забезпечення довіри до судів, оскільки він захищає сторони від таємного здійснення правосуддя.

Читайте статті: Як облаштувати відкритий суд

Суди і суспільство - питання комунікації.

Організаційно-правові проблеми

Аксіомою функціонування демократичного суспільства є ситуація, коли низька довіра до влади має наслідком зниження рівня її легітимності. Виходячи з конституційних приписів, Україна є демократичною та правовою державою (стаття 1), а єдиним джерелом влади є народ (стаття 5). Отже забезпечення довіри громадян до владних інститутів має бути ключовим аспектом їхньої діяльності. Разом з тим, на практиці думка громадськості враховується в діяльності органів державної влади чи не в останню чергу. Зазвичай перед виборами різних рівнів або у критичні моменти, коли певні події викликають потужний суспільний резонанс.

Гальмування проведення справжньої судової реформи (а так само й пов’язаної з нею реформи системи правоохоронних органів), запит на яку вже давно сформульований як громадянами, так і підприємцями, особливо після Революції гідності, веде до зростання напруги в суспільстві. Подальша ескалація суспільного невдоволення згодом неодмінно призведе до поширення неконтрольованих протестів, далеких від цивілізованих стандартів вирішення конфліктів.

В багатьох випадках причина цих соціальних невдоволень лежить у юридичній площині – через неспроможність у правовий спосіб вирішити конфліктну ситуацію, отримати справедливе рішення компетентних органів виконавчої влади чи суду і у такий спосіб захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

Випадки незаконних дій правоохоронних та різного роду контролюючих органів трапляються навіть у державах з розвиненою демократією, однак вони не стають каталізатором неконтрольованих масових заворушень, оскільки у громадян є впевненість у здатності захистити свої права та законні інтереси перед безстороннім та неупередженим судом. Крім того, можливість такого захисту й отримання справедливого судового рішення дисциплінує чиновників і зобов’язує їх діяти у межах, визначених законом, та мінімізує випадки зловживань та прийняття очевидно незаконних рішень. А тому забезпечення ефективного функціонування судової системи, практична реалізація конституційних принципів судочинства, відновлення авторитету та довіри до судів, суддів та прийнятих ними рішень є пріоритетним завданням у діяльності державного апарату.

Необхідність реформування судової системи України випливає з суспільного запиту на суттєві якісні зміни в діяльності судів. Крім того, у якісних змінах зацікавлені також господарюючі суб’єкти, які бажають встановлення прогнозованих правил гри, збереження гарантій власності, покращення інвестиційного клімату тощо. Ну і, звісно, потреба в продовженні реформування судової системи зумовлена вимогами Європейського Союзу, які необхідно виконати для вступу України до цієї міжнародної організації.

За останні два десятиліття реформування законодавства про судоустрій і статус суддів відбувалося декілька разів. У 1992 році було прийнято Закон України «Про статус суддів», у 1996 році прийнято Конституцію України (судді отримали низку гарантій незалежності, у тому числі й «недоторканність»), у 2002 році – Закон України «Про судоустрій», а у 2010 – чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Для порівняння: в Україні зараз є чинним Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, а так само Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року.

За останні роки здійснено також ряд заходів щодо забезпечення прозорості та відкритості інформації про відправлення правосуддя в судах. Зокрема, у 2005 році було прийнято Закон України «Про доступ до судових рішень», відповідно до якого був створений Єдиний державний реєстр судових рішень. Крім того, в мережі інтернет створено офіційний портал судової влади (www.court.gov.ua), на якому розміщені веб-сторінки всіх судів загальної юрисдикції України.