ОП КГС: Зменшення розміру відшкодування витрат на правову допомогу можливе ЛИШЕ за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам (ОП КГС у справі № 910/13071/19 від 20.11.2020)

Фабула судового акту: Аналіз судових рішень, у яких касаційні суди висловлюють свої позиції щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, викликають жвавий інтерес у колег. Найчастіше, що можна прочитати у коментарях читачів є думка про те, що суди не в праві втручатись у договірні відносини, які існують між адвокатом та його клієнтом та повинні відшкодовувати витрати на професійну правову допомогу у обсязі, який вказано у відповідних заявах та суми яких підтверджуються належними та допустимими доказами.

Я так категорично поділяю таку думку колег. Так, мною неодноразово у своїх дописах зазначалось, що саме повне відшкодування витрат на правову допомогу не тільки буде відповідати самій по собі меті такого стягнення, а й додатково стимулювати сторони спорів утримуватись від свавільного порушення прав іншої сторони. Але суди не дуже бажають слухати позицію адвокатської спільноти.

Але ж є і гарні новини.

«Лед тронулся» як сказав О. Бендер.

В даному дописі увазі читача пропонується постанова Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у якій останній констатував, що втручання в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару може мати місце лише за наявності певних обставин.

Все як у старому анекдоті: « Но! Есть один нюанс…»

Досить лірики, перейдемо до аналізу судового рішення.

У даній справі позивачем на рішення судів першої та апеляційної інстанції було подано касаційну скаргу.

Відповідач проти її задоволення заперечив тау відзиві на скаргу , зокрема, зазначив, що у цій справі визначено здійснити перегляд постанови апеляційного суду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; відтак, вимоги позивача про стягнення 5 000 грн. за участь його представника у судовому засіданні є безпідставними. Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, підтверджуючим документом витрат на професійну правничу допомогу є договір, розрахункові, інші фінансові документи, які скаржником не надано. Отже, спірні витрати позивача не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Переглядаючи цю справу ОП КГС зробила висновок про те, що відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення передбачене ст. 129 ГПК України є одним із принципів господарського судочинства. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Однак, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.