Найпоширеніші тенденції судової практики при звільнені з роботи під час війни

З набранням чинності Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ (дата набрання чинності 24.03.2022 року) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX (дата набрання чинності 19.07.2022 року) було вироблено нові підходи до регулювання трудових відносин між працівниками та роботодавцем в умовах воєнного стану.

З плином часу виникли судові спори через розбіжності у правильному розумінні норм права, якими врегульовано, зокрема, питання вивільнення працівників в умовах воєнного стану. Ці питання виникають як у працівників, так і у роботодавців, особливо у тієї категорії, яка перебуває на тимчасово окупованій території. Минулий 2022 рік показав, що є багато ситуацій, які вирізняються своєю неоднозначністю у застосування норм трудового законодавства.

Нижче наведено типові найпоширеніші з них, які сьогодні виникають у зв’язку із звільненням працівників та позиції судів при розгляді подібних спорів.

Незаконність звільнення за прогул після припинення простою

З цього питання є доволі цікавим рішення Октябрського районного суду міста Полтави. Суд захистив працівника від незаконного звільнення, поновив на посаді, стягнув середній заробіток за час вимушеного простою та зробив наступні висновки.

Суть в тому, що на час введення воєнного стану на території України (24.02.2022 року) працівник був тимчасово непрацездатний, 25.02.2022 року засобами електронної комунікації був повідомлений про видання наказу роботодавця, яким запроваджувався простій. Згодом працівник був повідомлений засобами електронної комунікації про оголошення вимушеного простою для працівників, яким було роз'яснено право не виходити на робочі місця.

У подальшому, 29.03.2022 року у телефонному режимі працівнику було запропоновано приїхати та отримати копію наказу про звільнення та копію трудової книжки. 30.03.2022 року засобами електронної комунікації працівника було ознайомлено із наказами про звільнення та фотокопією останньої сторінки трудової книжки із записом про звільнення.

Водночас звільнено працівника було саме за прогул на тій підставі, що підприємство оголосило про закінчення простою, не повідомило працівника про початок роботи і у зв’язку з відсутністю останнього на підприємстві протягом дня, було прийнято рішенням власника що працівник прогуляв роботу, а тому підлягає звільненню.

Судом було констатовано порушення норм трудового законодавства та вказано наступне. Відповідно до положень ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (зокрема відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не скасовує і не змінює норми КЗпП України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця.