Формулювання поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст. 126-1 КК України і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. Тому поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством» не є відсилочним, у розумінні законодавця має комплексний характер і регламентується в різних сферах суспільних відносин. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.
Читайте статтю: Обмежувальний припис є не покаранням особи, а тимчасовим заходом, що виконує захисну і запобіжну функції – суддя КЦС ВС Ганна Коломієць
На цьому наголосила суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Марчук під час семінару та ознайомила учасників з практикою касаційного суду щодо розгляду кримінальних проваджень, пов’язаних із домашнім насильством.
Як зазначила суддя ККС ВС, враховуючи обставини вчинення деяких злочинів у конкретних кримінальних провадженнях щодо домашнього насильства, напевно, законодавцю варто було б переглянути верхню межу покарання, передбаченого в ст. 126-1 КК України. Це пов’язано з тим, що максимальне покарання, передбачене зазначеною статтею Кодексу, не виконує превентивну функцію та не убезпечує потерпілих у таких кримінальних провадженнях від можливих негативних наслідків у майбутньому.
Що стосується питання призначення покарання за домашнє насильство, то доповідачка навела приклад одного з кримінальних проваджень (справа № 457/529/20), яке перебувало на розгляді ККС ВС. Так, засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, звернувся до ККС ВС з касаційною скаргою, в якій просив скасувати вирок апеляційного суду. Згідно з вироком міського суду він був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, йому було призначено покарання у виді громадських робіт і застосовано до нього обмежувальні заходи: покладено обов’язок пройти програму для кривдників та пробаційну програму.
Апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, призначивши чоловікові покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Тобто максимальне покарання, передбачене ст. 126-1 КК України.
Користуйтеся консультацією: Чи дають щось профілактичні роботи з кривдником, який вчинив домашнє насильство
«Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, врахував, що особа була неодноразово судима за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, і, маючи непогашену судимість, протягом короткого періоду після відбування покарання знову вчинила злочин, передбачений ст. 126-1 КК України. Суд апеляційної інстанції у вироку зазначив, що особа на шлях виправлення не стала, а покарання у виді арешту, призначені їй за попередніми вироками, не досягли своєї мети, яка полягала у виправленні та запобіганні вчиненню ним нових злочинів. За результатами розгляду касаційної скарги ККС ВС залишив без зміни вирок апеляційного суду», – зауважила Наталія Марчук.
Крім того, вона акцентувала на питанні про можливість застосування до засудженого амністії в тому разі, коли потерпілими від злочину є діти. Так, відповідно до вироку районного суду у справі № 522/20208/15-к чоловіка було визнано винуватим та засуджено за ст. 123 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання). Апеляційний суд звільнив особу від відбування призначеного покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Касаційний суд не погодився з вироком апеляційного суду. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи (чоловік вчинив злочин щодо своєї дружини в присутності однієї їхньої дитини), ККС ВС дійшов висновку, що неповнолітні діти засудженого є потерпілими від злочину. При цьому злочинні дії одного з батьків стосовно іншого, що призвели до смерті останнього, є такими, що посягають на охоронювані законом права та інтереси їхніх дітей, а саме право на батьківське піклування, право на повноцінний фізичний, духовний, інтелектуальний, культурний та соціальний розвиток.
Разом з тим у п. «г» ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено, що амністія не застосовується до осіб, які мають дітей, яким не виповнилося 18 років, і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей. Таким чином, апеляційний суд незаконно звільнив особу від покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році».
Блог