Засоби дотримання строків судових проваджень та компенсація їх порушень

Правосуддя найбільше відповідає своєму змісту, коли вершиться своєчасно, тому очевидно, що розгляд спорів має відбуватися не просто у межах присічних процесуальних строків, а саме у межах необхідних, розумних строків, тобто максимально оперативно.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожен має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Так, наприклад, у рішенні ЄСПЛ від 23.03.2017 у справі «Саєнко та інші проти України» констатовано надмірну тривалість проваджень та відсутність в українському національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту. Однак, Верховний суд України розглянувши заяву зазначеної особи про перегляд судових рішень на підставі зазначеного рішення ЄСПЛ вказав, що підстави для скасування судових рішень відсутні, оскільки повторний розгляд справи не відновить порушених прав, викликаних тривалістю судового провадження та не усуне такого недоліку як відсутність у національному законодавстві відповідних засобів захисту.

Отже, на даний час, як ЄСПЛ так і Верховним судом констатовано відсутність в законодавстві України будь-яких засобів задля забезпечення дотримання розумних строків розгляду спорів судами.

Читайте статтю: Доброчесне правосуддя в Україні

Правники активно пропагують як єдиний можливий на сьогоднішній день спосіб захисту – звернення до ЄСПЛ, за рішенням якого за встановлення такого порушення можливо отримати з держави до 3 тисяч євро компенсації.

Враховуючи недостатню укомплектованість судів та триваючу тенденцію щодо збільшення кількості позовів, можна передбачити, що у разі не вирішення найближчим часом цього питання на національному рівні, рано чи пізно, Україна матиме рішення ЄСПЛ щодо тисяч подібних справ щодо тривалості судових проваджень (на кшталт того, що ми маємо наразі стосовно невиконання судових рішень у справі «Бурмич та інші проти України»), а це сотні тисяч євро з державного бюджету, тобто з кишень ні в чому не винних платників податків.

На перший погляд здається, що встановлення запобіжників для вирішення цього питання на законодавчому рівні – примарна справа, але, незважаючи на відсутність єдиної моделі, в правових системах деяких держав такі засоби встановлені та успішно застосовуються.

Як правило такі засоби можна поділити на такі що мають превентивний (попереджувальний) та компенсаторний характер з можливістю їх комплексного застосування, та в цілому скеровані на те, щоб прискорити винесення судового рішення та/або забезпечити заявнику належне відшкодування за затримки, які вже мали місце.