Задля захисту інтересів стягувачів ВП ВС готова до перегляду власних позицій

Механізм роботи Великої палати Верховного Суду вже більш-менш налагоджений. Водночас кількість рішень, які направляють для перегляду до ВП ВС, у найскладніших категоріях справ є, мабуть, тим визначальним фактором, що сприяє відступленню нею від власних правових висновків. (Джерело: Закон і Бізнес)

За згодою стягувача

ВП ВС 5.12.2018 у справі №904/7326/17 винесла постанову, в якій відступила від свого ж правового висновку, викладеного в постанові від 14.03.2018 у справі №660/612/16-ц. Зокрема, раніше палата стосовно застосування ст.30 закону «Про виконавче провадження» №1404-VIII зазначала, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, в яких ці рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Аналогічний висновок містився в постановах ВП ВС від 12.09.2018 у справі №906/530/17, від 17.11.2018 у справах №№5028/16/2/2012та 927/395/13.

Затверджуючи нову правову позицію, ВП ВС виходила з того, що застосування правила щодо обов’язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного й навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого в законі.

Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та взаємозамінними. Тобто для стягувача вибір між зверненням до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця має значення, адже умови співпраці з державними та приватними виконавцями різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачеві можливість користуватися такими гарантіями:

• обов’язковим страхуванням цивільної відповідальності приватного виконавця;

• можливістю фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (тоді як орган ДВС у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем);

• можливістю встановлення в договорі з приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов’язаних з виконавчими діями, тобто можливістю в передбачений законом спосіб уплинути на ефективність примусового виконання важливого для нього рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця; остання є неможливою у випадку проведення виконавчих дій органами ДВС.

Забезпечення конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї з необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) передбачено у Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки, схваленій указом Президента від 20.05.2015 №276/2015. Примусове передання виконавчого провадження від приватного виконавця до органів ДВС позбавить стягувача вищенаведених прав і гарантій, установлених законодавством.

Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцеві, який першим відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив провадження щодо боржника, працює в іншій, ніж стягувач, місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений давати хід виконавчим документам по всій Україні, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це, у свою чергу, спричинить суттєве підвищення витрат на виконання, яких буде змушений зазнати стягувач і яких може не вистачити на рахунку боржника.

З огляду на викладене ВП ВС дійшла висновку, що стягувачеві гарантоване право вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення — ДВС або приватного виконавця.