Неповернення депозиту є підставою не лише для його стягнення у судовому порядку, а й дозволяє стягнути моральну шкоду з банку (ВС/ВП у справі 216/3521/16-ц від 01.09.2020)

Фабула судового акту: Аналіз положень цивільного законодавства вказує на те, що зобов’язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком порушення охоронюваних законом суб’єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Проте, незважаючи на наявність в окремих випадках порушень таких прав та інтересів суди відмовляють у відшкодуванні моральної шкоди обмежуючись стягненням лише шкоди матеріальної.

Досить тривалий час судова практика щодо стягнення моральної шкоди, спричиненої вкладникам банківськими установами внаслідок неповернення депозитних вкладів була неоднозначною.

Однак, сподіваюсь, що дана постанова Великої Палати Верховного Суду нарешті розставить крапки над «і».

У даній справі вкладник звернувся в суд із позовом про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу.

Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без зміни апеляційним судом, позовні вимоги було задоволено частково – вклад було стягнуто, але ж судами відмовлено у стягненні 3% вартості послуги за кожний день прострочення (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів») зв`язку із встановленням НБУ обмеження щодо видачі банками коштів. Водночас позивачу було відмовлено у стягненні моральної шкоди з тих підстав, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Договір строкового банківського вкладу також не передбачає відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із такими висновками судів позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що частина друга статті 23 ЦК України надає широке тлумачення поняття моральної шкоди, та зазначив про законність вимог відшкодування моральної шкоди.

Велика Палата із такими доводами скаржника погодилась.

Приймаючи таке рішення ВП ВС зробила наступні висновки.

За нормами частин першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Конкретизуючи дані положення законодавцем визначено, що право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності (ч. 3 ст. 386 ЦК України). При цьому вказані норми стосуються і права вимоги до банку про повернення вкладу).