Кореспонденція, яку засуджені отримують із суду перегляду не підлягає (ВС/КЦС № 585/3179/17 від 12.09.2018)

Фабула судового акту: Конституція України, а саме стаття 31 як одну з конституційних гарантій визначає право кожного на на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Однак чи поширюється таке конституційне право на обвинувачених, які перебувають під варто чи засуджених, які відбуваються покарання у виправних установах.

Саме з цього питання Касаційний цивільний суд висловився у рішення, яке аналізується.

У даній справі засуджений звернувся до суду із позовом до виправної установи, у якій посилаючись на порушення його прав адміністрацією установи в частині права на таємницю листування просив стягнути з установи моральну шкоду, мотивуючи свої вимоги тим, що листи ,які було направлено йому судом були вручені йому у відкритому вигляді, чим порушено його право на таємницю кореспонденції із суду. Вказаними незаконними діями посадових осіб виправної колонії йому завдано моральну шкоду, оскільки він втратив спокій, сон і працездатність, порушився його нормальний хід життя та посилились душевні страждання.

Судами першої та апеляційної інстанції вказані позовні вимоги було залишено без задоволення оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що виправна колонія вчинила умисні дії щодо перегляду кореспонденції позивача, надісланої йому із суду, хоча це не передбачено частиною третьою статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України. Таких доказів не здобуто й під час розгляду справи. Таким чином, неправомірність дій відповідача, що є однією з обов'язкових підстав цивільно-правової відповідальності, не встановлена.

Переглядаючи зазначені рішення в касаційному порядку за скаргою позивача КЦС погодився із доводами засудженого та вказав таке.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з статтею 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Водночас ч. 4 ст. 113 КВК України кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Однак не зважаючи на вказані норми закону адміністрацією останні було порушено, що є порушенням конституційного права засудженого на таємницю листування.