У разі тривалого проживання особи в квартирі - виселити її майже не можливо (ВС/КЦС № 754/613/18-ц від 15.01.2020)

Фабула судового акту: «Валіза без ручки». Саме так можна охарактеризувати квартиру, у якій проживає колишній член сім’ї, у світлі запропонованого до уваги судового рішення.

Свого часу Касаційний цивільний суд досить однозначно висловлювався про те, що колишні члени сім’ї власника житла підлягають визнанню такими, що втратили право користування житловим приміщення, оскільки їх право на сервітут фактично закінчилось з моменту коли вони перестали бути членами сім’ї.

На мою думку, саме такий підхід є єдиним вірним та таким, що максимально захищає права власника, оскільки окрім того, що таку квартиру нормально не продаш так ще й комуналку доведеться платити за себе та за того парня.

Проте, у даному рішенні КЦС «натягнув сову на глобус», взагалі НЕ проаналізував норми національного законодавства, застосувавши лише положення Конвенції та практику ЄСПЛ і докорінно змінив існуючу правозастосовну практику.

У даній справі власник квартири звернувся до суду із позовом про визнання своєї тітки, яка є донькою його померлої бабці (попередньої власниці квартири) такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки та добровільно виселитись з нього та знятися з реєстрації не бажає.

Місцевий суд у позові відмовив мотивуючи своє рішення тим, що відповідач не має іншого житла, тривалий час (17 років) проживає у квартирі, сплачує витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов`язкові платежі, а отже у неї наявний зв’язок із спірною квартирою як із житлом.

Проте, апеляційний суд, на мою думку, прийняв цілком законне рішення і позов задовольнив виходячи з того, що із припиненням права власності на квартиру попереднього власника та набуттям права власності на цю квартиру позивачем, припинилася обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту для відповідача, оскільки новий власник заперечує проти користування його власністю відповідачем.

Саме рішення апеляційного суду і стало підставою для перегляду справи Касаційним цивільним судом за апеляцією відповідача, який за його результатами рішення апеляційного суду скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Мотивуючи таке рішення КЦС послався на положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод згідно якої кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв’язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.