Відомості, які надаються під слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої дії (ВС/ККС у справі № 740/3597/17 від 14.09.2020)

Фабула судового акту: Положеннями статті 240 Кримінального процесуального кодексу України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

При цьому слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

Отже, будь-які порушення процесуального закону при проведенні вказаної слідчої дії автоматично тягнуть за собою недопустимість доказів отриманих під час її проведення.

Слід також звернути увагу на те, що під час слідчого експерименту особа, за участі якої такий проводиться, дає слідчому свої пояснення щодо події, яка відтворюється.

Але чи є такі пояснення джерелом доказу?

У даній справі особу, яка обвинувачувалась за ч. 1 ст. 115 КК України було випрадано у вчиненні вказаного злочину.

Проте, апеляційний суд скасував цей вирок і направив справу на новий розгляді під час якого було постановлено обвинувальний вирок, який апеляційним судом залишено без зміни.

На вказані рішення стороною захисту було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що висновок районного суду про винуватість засудженої особи у вчиненні злочину є безпідставним, оскільки він ґрунтується, зокрема, на поясненнях засудженої, наданих під час проведення слідчого експерименту в ході досудового розслідування, який, на думку захисника, є недопустимим доказом, адже проведений без отримання дозволів усупереч вимогам ч. 5 ст. 240 КПК України, а надані під час його проведення відомості засуджена заперечила в судовому засіданні.

Касаційний кримінальний суд вказану скаргу задовольнив та провадження у справі закрив обґрунтувавши свої висновки наступним.

Саме по собі проведення слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання від підозрюваного, обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.