Передача справи для розслідування від одного органу до іншого можлива лише у разі фактичного неефективного досудового розслідування (ВС/ККС у справі № 725/5014/18 від 28.10.2021)

Фабула судового акту: Положеннями статті 216 Кримінального процесуального кодексу України визначено справи про які саме злочини повинен розслідувати той чи інший орган. Саме це положення закону вказує на легітимність органу в частині проведення досудового розслідування.

При цьому згідно норм ч. 5 ст. 36 КПК України Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

Дана норма є гарантією уникнення свавільного набуття повноважень на розслідування злочинів, які не віднесено до підслідності того чи іншого органу.

При цьому ключовим у даній гарантії є те, що рішення про доручення проведення досудового розслідування може бути прийнято лише у разі неефективного досудового розслідування.

Але на практиці часто трапляється так, що прокурори лише для проформи у своїх постановах вказують на неефективність такого розслідування незважаючи на те, що належний орган навіть і розпочинав слідство.

Звісно, що на такі витівки особливу увагу звертає сторона захисту, наголошуючи судам про недопустимість доказів зібраних нелегітимним органом, що і тягне за собою в кінці кінців постановлення виправдувальних вироків.

У дані справі двох осіб було виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 332, ч.3 ст.358 КК України.

Апеляційний суд із висновками місцевого суду погодився та залишив виправдувальний вирок в силі.

На вказані рішення стороною обвинувачення було подано касаційну скаргу.

Втім ККС не визнав доводи прокурора обґрунтованими та судові рішення попередніх інстанцій залишив без зміни.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.