Одним із важливих питань в теорії і практиці цивільного і як наслідок господарського законодавства є зобов’язання, виконання зобов’язання і способи забезпечення виконання зобов’язання.
За своїм змістом зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України). Аналогічне визначення, з урахуванням предмету регулювання, надає і Господарський кодекс України.
Таким чином, зобов’язанням є правовідносини які виникають між двома сторонами – кредитором і боржником. В той же час, в межах одного зобов’язання може як декілька боржників так і декілька кредиторів. За загальними принципами зобов’язання не може породжувати обов’язки для третьої особи, окрім випадків встановлених Цивільним кодексом.
Цивільне законодавство визначає низку джерел із яких випливає обов’язок вчинити певні дії (або утриматись від них). До таких джерел можуть відноситься: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; акти цивільного законодавства (у деяких випадках); акти органів державної влади та місцевого самоврядування (деякі випадки); інші юридичні факти (стаття 11 ЦК України).
Зобов’язання має виражатися у гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Стаття 526 Цивільного кодексу визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальними принципами (умовами) наведеним у Цивільному кодексі, належність виконання зобов’язання визначається: виконанням зобов’язання належними сторонами (ст. 527 ЦК України); виконанням в належний спосіб (ст.529 ЦК України); належний строк (термін) виконання зобов’язання (ст.530 ЦК України); належне місце виконання зобов’язання (ст.532 ЦК України), а також щодо належного предмета. У постанові від 10 березня 2020 року у справі № 924/1107/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив: ч. 1 ст. 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.
Як вказує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанова від 10 квітня 2019 року у справі № 904/6455/17) відповідно до абзацу 1 частині 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі якщо строк (термін) виконання боржником зобов’язання не зазначений то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. В такому випадку боржнику надається строк у 7 днів для належного виконання зобов’язання.
До способів виконання зобов’язання, відповідно до Цивільного кодексу, належить:
виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу (ст. 537 Цивільного кодексу України); зустрічне виконання зобов'язання (ст. 538 Цивільного кодексу України); виконання альтернативного зобов'язання (ст.539 Цивільного кодексу України);
Питання яке дуже часто з’являється на практиці - як же все таки стимулювати боржника виконувати своє зобов’язання перед кредитором належним чином. Законодавець визначив широкий спектр інструментів для того щоб змусити/стимулювати боржника до належного виконання свого зобов’язання.
Блог