Цивільно-правовий і трудовий договори у практиці новоствореного Верховного Суду

Як відомо, багато підприємств на сьогодні користуючись правовою непідкованістю своїх працюючих вдаються до укладання із ними цивільно-правових договорів, замість трудових, чим підміняють трудові відносини, що повинні існувати між працівником і роботодавцем - цивільно-правовими, що мають власні характерні тільки їм ознаки. Проте чомусь небагато підприємств знає, що такі цивільно-правові договори можуть стати причиною накладення на підприємство штрафних санкцій за підмінну трудових відносин - цивільно-правовими. Такі негативні наслідки для підприємства можливі тоді, коли до нього раптом завітають перевіряючі Держпраці. І повірте, не потрібно сумніватися у благих намірах перевіряючих за будь-яку ціну захистити публічно-правовий інтерес держави та стягнути з підприємства в державну скарбницю від кількох десятків до декількох мільйонів українських "умовних одиниць"). Але не лише Держпраця може "пощикотати нерви" підприємству, бувають випадки, коли сам працівник попадає у неприємну ситуацію пов'язану, наприклад, із нещасним випадком на виробництві, в результаті якого постає перед фактом: "залишився сам на сам із своєю проблемою". Зрозуміло, що після цього починається саме цікаве для юристів та адвокатів, а саме, судові процеси між підприємством та Держпрацею або підприємством і працівником.

Не хочу ставати на сторону "лівих" або "правих", а тому пропоную усім, кому буде цікаво, ознайомитися із практикою діючого на сьогодні Верховного Суду, який провів тлумачення відмінних рис цивільно-правового і трудового договорів.

Так, у постановах Верховного Суду:

від 18 січня 2018 року у справі № 235/2450/16-ц;

від 29 серпня 2018 року у справі № 587/1714/17;

від 31 жовтня 2018 року у справі № 552/5234/16-ц;

від 03 грудня 2018 року у справі № 200/9385/16, викладено узгоджені висновки суду з посиланням на норми діючих законодавчих актів України, щодо тлумачення відмінностей цивільно-правового і трудового договорів.

У постанові ВС № 587/1714/17 викладено наступне: «Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Разом з тим, цивільно-правовий договір – це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.