Судове рішення і реєстрація речових прав

Однією з найбільш болючих питань у сфері речових прав на нерухоме майно є питання повернення майна законному власнику, яке в більшості випадків не завершується отриманням судового рішення, а ще більше проблем виникає з його виконанням та фактичним повним відновленням порушених прав.

На сьогодні непоодинокими залишаються випадки, коли при розгляді подібних справ, які стосуються права власності на майно можна зустріти різні формулювання як в прохальних частинах позову, так і в резолютивних частинах судових рішень як от, наприклад, зобов’язати повернути майно, зобов’язати передати майно, витребувати майно.

Користуйтеся консультацією: Здійснення реєстраційних дій на підставі судового рішення

На жаль, не кожне з таких здавалося б цілком зрозумілих та однотипних формулювань матиме бажаний наслідок у формі фактичного повернення майна та безперешкодної реєстрації речових прав на майно.

Проблема в тому, що судові органи, органи примусового виконання судових рішень та суб’єкти реєстрації речових прав на практиці по-різному сприймають для себе обов’язки (як власне уповноважені представники держави) щодо сприяння ефективного захисту та поновлення прав особи.

Слід зазначити, що судові органи розмежовують як два самостійні способи захисту – зобов’язання повернути майно та витребування майна (хоч на практиці таке розмежування, яке було зроблено в переважній більшості суддями-науковцями без практичного досвіду, призводить лише до плутанини та не полегшує пересічним громадянам реалізації права на судовий захист, адже особа звертається до суду аби повернути собі втрачене майно і її єдиною метою є отримання свого ж майна, а не отримання сумнівної наукової праці з приводу того, що хоч майно і її, але спосіб захисту неефективний, тому в позові відмовлено).

І власне з цього й починаються труднощі при виконанні судових рішень. Так, на даний час, більш менш сталою є позиція ВП ВС з приводу того, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (йдеться в постанові Верховного Суду по справі №910/9381/20 від 14.06.2022 року).

Однак, ефективним відновленням порушених прав на підставі такого рішення є декілька нюансів та проблем.

За змістом ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про витребування майна буде розцінене державним виконавцем як рішення немайнового характеру, адже за цим рішенням боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

На жаль, законодавець передбачив досить дивний та взагалі неефективний спосіб для примусового виконання рішень немайнового характеру, який полягає в тому, що спочатку виконавець перевіряє виконання рішення боржником, потім у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу (який стягується на користь держави), повторно перевіряє виконання рішення боржником, у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Тобто, рішення суду немайнового характеру в примусовому порядку не може бути виконане, штраф і той сплачується державі, а особа отримує в результаті ще одне довготривале провадження, тепер уже кримінальне з невідомим фіналом, що власне і підтверджує висновок про те, що бачення ефективного способу захисту і його реалізації як мінімум у суддів та виконавців – різне.