Судова арифметика у сімейних справах. Від математики до історії.

Судова арифметика як юридична проблема, або чому проста задача на підрахунок сторін майже ніколи не має простої відповіді.

Іноді найскладніші питання права починаються з найпростішої математичної задачі.

Проаналізуємо типовий сімейний спір щодо дитини, в якому беруть участь сам суд, мати, батько, дитина, представник матері, представник батька. Якщо поставити суто арифметичне запитання - скільки тут сторін? - відповідь буде начебто очевидна: шість учасників = або три, або дві. І що цікаво, усі ці відповіді можуть бути правильними залежно від того, яку саме систему координат ми використовуємо.

Адже судова арифметика у сімейних справах виявляється набагато складнішою, ніж звичайний підрахунок учасників процесу, та демонструє різницю між процесуальною конструкцією справи та реальною динамікою конфлікту і визначає не лише результат конкретної справи, а й масштаби її подальших юридичних наслідків.

Арифметика теоретичного процесу.

Якщо виходити суто із процесуального права, конструкція відносно проста:

• Існує суд як незалежний арбітр, існують дві процесуальні сторони, - сторона матері та сторона батька (розглядаємо просту класичну модель).
• Представники не стають окремими сторонами, вони лише реалізують процесуальні права своїх довірителів.
• Дитина у більшості категорій сімейних справ також не стає класичною стороною спору, хоча саме її права становлять предмет особливого судового захисту.

Таким чином, процесуальна арифметика дає зрозумілу модель «дві сторони спору + суд». Саме ця модель лежить в основі принципів незалежності суду, змагальності та рівності сторін. Здавалося б, усе досить просто, але лише до того моменту, поки справа існує виключно у теорії та процесуальному кодексі.

Арифметика реального процесу.

На практиці сімейний спір майже ніколи не залишається лише спором між двома сторонами. До процесу поступово залучаються нові суб'єкти. Це органи опіки, поліція, освітні заклади, лікарі, психологи, судові експерти, органи примусового виконання, міжнародні органи, навіть іноді - засоби масової інформації.

У міжнародних спорах додаються ще й суди інших держав, центральні органи, дипломатичні структури, прикордонні служби та інші інституції. Формально кількість сторін не змінюється, але фактично ж система взаємодії стає багатовимірною. І ось тоді настає момент, коли арифметика перестає працювати.

Найцікавіше починається тоді, коли процес перестає бути спором щодо предмета позову і поступово центр тяжіння зміщується. Спочатку посилюється конфлікт між батьками, потім між представниками, далі між сторонами та судом, пізніше між судом та іншими державними органами, а у разі транскордонних справ між державними органами різних країн.