Розширення процесуальних прав учасників процесу, надання і забезпечення можливості вільного розпорядження ними, яке закріпив Кримінальний процесуальний Кодекс (КПК) України 2012 року сприяє посиленню у кримінальному процесі диспозитивних засад. В основному це відбувається за рахунок звуження публічної складової, однак її ігнорування може призвести до зниження ефективності кримінально-процесуальної діяльності. У такому разі держава втратить дієвий інструмент контролю над злочинністю, що призведе до зниження рівня захисту тих же приватних інтересів. Це зумовлює нагальну необхідність аналізу закріплених шляхів вирішення проблеми узгодження публічних і приватних інтересів у положеннях КПК 2012 року.
Читайте статтю: Інститут понятих у кримінальному процесі України
Переважання у кримінальному процесі публічності пояснюється тим, що у кримінально-процесуальній формі знаходять свою реалізацію норми кримінального права, які прийняті з метою охорони і захисту суспільства від суспільно-небезпечних посягань. Держава не може стояти осторонь того, що порушуються встановлені нею ж кримінально карані заборони – вчиняються злочини. Її реакція, що проявляється у формі державного осуду, в більшості випадків не залежить від волевиявлення окремих громадян. Більше того, держава не може цілком ігнорувати інтереси суспільства загалом, яке в силу необхідності відновлення порушеного правопорядку, завжди вимагатиме з'ясування істини і покарання винного. В іншому разі ніхто не зможе бути захищений від злочинного посягання у майбутньому. Та й у межах лише диспозитивності особа не зможе цілком реалізувати належні їй права. Гарантії такої реалізації повинні бути передбачені у формі закріплення відповідних обов'язків державних органів, а також їх можливості вчинення у межах, передбачених законом, процесуальних дій, незважаючи на наявність волевиявлення певних осіб, а зокрема – учасників провадження.
Однак, побудова кримінального процесу лише на основі публічності або, навпаки диспозитивності також неможлива. Оскільки значне посилення публічності може призвести до набуття кримінальним-процесуальною діяльністю репресивного характеру, а диспозитивності – до анархії. Тому перед законодавцем завжди стоїть нелегке завдання – збалансувати, звести до мінімуму публічний примус, щоб захистити, наскільки це можливо, права і свободи людини (диспозитивність).
Читайте статтю: Аналіз національного законодавства щодо обшуків у кримінальному процесі
Диспозитивність і публічність перебувають в унікальному зв'язку. Вони споріднені між собою і залежні один від одного. На нашу думку, диспозитивність і публічність виступають принципами-партнерами. Їх тісна взаємодія, виявляючись у різних формах, забезпечує рух кримінального процесу. Доцільність переваги того чи іншого принципу на конкретному етапі кримінального провадження визначається законодавцем з врахуванням важливості даного етапу для встановлення обставин кримінального правопорушення, можливості обмеження задля цього прав учасників провадження, значимості для них конкретного кримінально-процесуального рішення. Співпраця диспозитивності і публічності забезпечує існування декількох варіантів розвитку кримінально-процесуальної діяльності, її здійснення з урахуванням вимог повноти, всебічності та неупередженості.
Дію принципу диспозитивності значно розширено за рахунок передбачення можливості широкого застосування у кримінальному провадженні угод між потерпілим та обвинуваченим. Це видається доцільним, оскільки збільшуються шанси потерпілих на відшкодування їм шкоди, завданої злочином; сторони гарантують для себе певні процесуальні та матеріально-правові блага, хоча і в «компромісному» варіанті. Тим більше, що при укладенні угод не виключається застосування до злочинця державного осуду. Проте, угоди про примирення не можуть бути укладені у провадженнях щодо тяжких і особливо тяжких злочинів, що зумовлене необхідністю у цих випадках захистити інтереси суспільства. Реалізація ж підозрюваним, обвинуваченим диспозитивного права на укладення угоди про визнання винуватості забезпечити собі певні «пільги», наприклад: виключення із обвинувального акта окремих епізодів обвинувачення; більш м’яку кваліфікацію злочину і сприяє процесуальній економії.
Користуйтесь консультацією: Кримінальна відповідальність за порушення прав адвокатів : інфографіка
Блог