Автор статті: Слуцька Тетяна Іванівна
начальник відділу забезпечення діяльності
заступника Голови та секретаря судової палати
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ
кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України
ЩОДО ПИТАННЯ РОЗСЕКРЕЧУВАННЯ УХВАЛ СЛІДЧИХ СУДДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Проблема недопустимості доказів та їх виключення із судового процесу була та, як свідчить практика, й залишається особливо гострою. Конституція України встановлює, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. У ч. 2 ст. 3 Конституції України головним обов'язком держави проголошено утвердження та забезпечення прав і свобод людини, а отже, правоохоронні органи та суд при встановленні істини під час досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження зобов'язані дотримувати гарантій прав і свобод людини і громадянина, закріплених у Конституції та в інших законах України.
Варто зазначити, що реформа кримінальної юстиції України, запроваджуючи розширення змагальних засад кримінального провадження, зумовила необхідність розробки нових підходів як до питань доказового права загалом, так і до встановлення допустимості та недопустимості доказів зокрема. Внаслідок чого, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК) на відміну від Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року вперше сформулював правила про допустимість і недопустимість доказів (статті 86-90 КПК). Так, у ч. 1 ст. 87 КПК передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та Законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У зв'язку з чим, а також зважаючи на багатогранність та складність зазначеного питання, пропонуємо зупинитися на питаннях розсекречування ухвал слідчих суддів суду апеляційної інстанції, а саме – необхідності, ініціювання та порядку їх розсекречення.
Попередньо звернемо увагу, що в практичній діяльності наявна точка зору, відповідно до якої матеріальні носії інформації (МНІ) щодо організації негласних слідчих (розшукових) дій розсекречуванню не підлягають у зв’язку з необхідністю здійснювати розмежування МНІ залежно від вживаних у п. 5.6. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затверджена наказом 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5 (Інструкція) словоформ «організація негласних слідчих (розшукових) дій» і «проведення цих дій». Наведена позиція, видається неправильною, оскільки:
по-перше, в п. 5.6. Інструкції, який невірно тлумачиться деякими представниками суду апеляційної інстанції, відокремлено матеріальні носії інформації, що мають зберігатися в окремих номенклатурних справах. Зокрема, матеріальні носії інформації: 1) «щодо організації негласних слідчих (розшукових) дій» з посиланням на їх види «(постанови, клопотання, ухвали, доручення)», які, як випливає з їх змісту, можуть впроваджуватися як на етапі організації заходу, так і під час його безпосереднього проведення. Наприклад, доручення слідчого/ прокурора слідує за постановленням ухвали слідчого судді. Тобто вжите у такому випадку слово «організація» має ширше значення, ніж його буквальне тлумачення; 2) «результати проведення цих дій» із вказівкою на них «(протоколи та додатки до них)»; 3) «відповідне службове листування» з примірними їх прикладами «(листи, доповідні, рапорти тощо)», що за своїм змістовним навантаженням свідчить про здійснення такого листування, як на етапі організації, так і під час безпосереднього проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
по-друге, ухвала слідчого судді постановляється не лише на етапі організації негласних слідчих (розшукових) дій, а й після їх проведення та отримання відповідних результатів. Зокрема, до постановлення ухвали слідчого судді можуть бути розпочаті такі негласні слідчі (розшукові) дії: 1) установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК); 2) спостереження за особою (ст. 269 КПК). А також лише у виняткових невідкладних випадках, пов’язаних, зокрема, із: 1) врятуванням життя людей; 2) запобіганням вчиненню тяжкого та особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами І, ІІ, VІ, VІІ (статті 201 і 209), ІХ, ХІІІ, ХІV, ХV, ХVІІ Особливої частини Кримінального кодексу України (КК). Після початку таких негласних слідчих (розшукових) дій прокурор зобов’язаний невідкладно (за наявності найпершої об’єктивної можливості) звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням. Така можливість може мати місце й після отримання відповідних фактичних даних внаслідок проведеної негласної слідчої (розшукової) дії, які надалі, за умови отримання дозволу слідчого судді, визнаватимуться доказом;
по-третє, слово «проведення» в низці положень Інструкції використовується як загальне поняття, що охоплює у собі всі етапи: організацію, безпосереднє проведення, результати. Зокрема, в такому значенні воно вживається у: назві розділу V «Порядок засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій» Інструкції; у п. 5.3 Інструкції «матеріальні носії інформації щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій повинні містити…» із зазначенням конкретних вимог, які вони мають містити при їх засекречуванні. Якщо ж слово «проведення» в цьому випадку тлумачити обмежено (співвідносити його виключно до конкретної стадії процесу), то ухвали слідчого судді взагалі не підлягають засекречуванню, що прямо суперечить п. 5.1. Інструкції.
Блог