Що є об'єктом адміністративного оскарження

Пунктом 56.1 ст. 56 Податкового кодексу платникам податків гарантовано право на оскарження рішень, прийнятих контролюючим органом, в адміністративному або судовому порядку. При цьому визначення терміна «рішення» у Податковому кодексі відсутнє, повідомляє visnuk.com.ua.

Для з’ясування змісту цього терміна доцільним є звернення до положень Кодексу адміністративного судочинства, який визначає судові процедури оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

З урахуванням положень п. 19 частини першої ст. 4 цього Кодексу рішення суб’єктів владних повноважень включають у себе індивідуальні акти та нормативно-правові акти.

Цілком зрозуміло, що оскарження нормативно-правових актів не може бути предметом процедури адміністративного оскарження з огляду на той факт, що такі акти приймаються виключно ДФС України, рішення якої не підлягають адміністративному оскарженню.

При цьому п. 19 частини першої ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що індивідуальний акт — це акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

До таких рішень, які можуть бути оскаржені за допомогою процедури адміністративного оскарження, належать, зокрема, податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги, рішення про відмову у прийнятті податкових декларацій, рішення про анулювання реєстрації платником ПДВ, рішення про застосування адміністративного арешту майна тощо.

Окремо слід звернути увагу на позицію ДФС, викладену в ІПК № 1340/6/99-99-14-03-03-15, в якій міститься посилання на можливість оскарження в адміністративному порядку наказів органів ДФС про призначення перевірок.

Користуйтеся консультацією: ЯК ОСКАРЖИТИ ДІЇ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ ТА ПРИВАТНИХ ВИКОНАВЦІВ

Як свідчить практика адміністративного оскарження, платники податків у багатьох випадках заявляють вимоги щодо скасування акта перевірки або його окремих положень, необхідності спростування його висновків.

Визначення терміна «акт перевірки» наведено у п. 2 Порядку № 727, згідно з яким акт — акт документальної перевірки — службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Остаточну крапку щодо зазначеного питання було поставлено Верховним Судом України у постанові № 21-237а13, в якій суд зазначив, що акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання і не є актом індивідуальної дії.