Рішення ВССУ від 28.05.2014 року у справі №6-16158св14

РІШЕННЯ

іменем україни

28 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Національного заповідника «Хортиця», третя особа - ОСОБА_4 про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Національного заповідника «Хортиця» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив визнати незаконним наказ Національного заповідника «Хортиця» (далі - НЗ «Хорьиця») № 024-к від 30 квітня 2013 року про його звільнення на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул, змінити формулювання причин звільнення відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП, видати дублікат трудової книжки без запису про звільнення за ч. 4 ст. 40 КЗпП України, стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, компенсацію за вимушений прогул та моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з лютого 2010 року до 01 квітня 2013 року він працював в НЗ «Хортиця». Посилаючись на те. що роботодавець порушував вимоги законодавства про працю, профспілкова організація «Захист справедливості», яку він очолює, зазнавала утиску, 01 квітня 2013 року подав заяву про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, проте його було звільнено згідно з наказом № 024-к від 30 квітня 2013 року на підставі ч.4 ст. 40 КЗпП України за прогул.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2013 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ НЗ «Хортиця» № 024-к від 30 квітня 2013 року в частині формулювання причини звільнення, а саме «про звільнення ОСОБА_3 за прогул у відповідності до ч. 4 ст. 40 КЗпІІ України».

Зобов'язано НЗ «Хортиця» змінити в наказі формулювання причин звільнення, зазначивши: «звільнити ОСОБА_3 за власним бажанням у відповідності до ч.3 ст. 38 КЗпП України».

Зобов'язано НЗ «Хортиця» видати ОСОБА_3 дублікат трудової книжки без запису про звільнення за ч.4 ст. 40 КЗпП України та виплатити останньому вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 березня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення вихідної допомоги змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку 7 040,15 грн без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове, згідно з яким стягнуто з НЗ «Хортиця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2013 року до 13 березня 2014 року у розмірі 28 044,26 грн без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.

У решті судове рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі НЗ «Хортиця» просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.