Проблема доказування у справах про позбавлення батьківських прав

У одній зі своїх справ «М.С. проти України» Європейський суд з прав людини якось наголосив на тому, що при визначенні найкращих інтересів дитини необхідно брати до уваги два міркування:

- по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

- по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Переймаючи занадто буквально позицію щодо збереження зв’язків дитини із сім’єю, українська судова практика сформувала досить категоричну, на нашу думку, позицію в справах про позбавлення батьківських прав.

Зокрема позивачі в таких справах повинні не лише надати докази того, що відповідач не піклується про дитину, ігнорує та ухиляється від своїх батьківських обов’язків, але й те, що така поведінка не може змінитись в майбутньому.

Звучить парадоксально: навіть якщо один із батьків “вийшов за хлібом” і не повернувся, ігноруючи будь-які права та інтереси дитини, не виявляючи ані матеріальної, ані моральної участі в її житті, суди однаково намагаються виправдати таку поведінку та хочуть отримати підтвердження її “невиправності”.

Читайте статтю: Чи можливо позбавити батьківських прав за несплату аліментів?

Вважаємо, що такий підхід фактично ставить права батьків вище за інтереси дитини, перетворюючи процес позбавлення батьківських прав на складний та, подекуди, безрезультативний.

Виникає ситуація, коли дитина, не маючи без згоди другого з батьків можливості вчинити багато юридично значимих дій, таких як зміна зареєстрованого місця проживання, виїзд за кордон, відчуження майна тощо, повинна очікувати на ймовірну зміну поведінки. Чи дійсно це є саме ті “найкращі інтереси” дитини, про які говорять всі міжнародно-правові акти?

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

У пункті 16 постанови Пленуму ВСУ №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.