Постанова ВГСУ від 23.02.2016 року у справі №911/980/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року Справа № 911/980/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача -Марченко О.В.,відповідача-Кучерявий Л.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Димерської селищної радина рішення та постановугосподарського суду Київської області від 18.05.2015 Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015у справі№911/980/15 за позовом ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Полімерцентр"доДимерської селищної радипро стягнення 355980 грн. інфляційних втрат та відсотків річнихвстановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 18.05.2015 (суддя Щоткін О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 (судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Димерська селищна рада в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.257,261 ЦК України, ст.ст.218,223 ГК України та ст.ст.43,82 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано пропуск позивачем строку позовної давності, а апеляційним судом не надано оцінки доводам апелянта з цього приводу. Також заявник вказує на те, що орган місцевого самоврядування не має можливості самостійно перерахувати кошти місцевого бюджету на рахунок суб'єкта господарювання з причин здійснення всіх фінансових операцій виключно через органи Держказначейства України, а тому селищна рада звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання внаслідок невідворотних обставин у вигляді неперерахування Управлінням Держказначейства України у Вишгородському районі Київської області бюджетних коштів відразу після реєстрації бюджетних зобов'язань.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

08.12.2006р. між ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Полімерцентр" (далі - позикодавець, товариство) та Димерською селищною радою (далі - позичальник, відповідач) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги (далі - договір).

Згідно п.п.1,2 договору позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 170000 грн. Остаточний розрахунок щодо повернення суми поворотної фінансової допомоги має бути здійснено не пізніше 31.05.2007р.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.09.2012 у справі №2/065-12 (за участю ТОВ "ВТК "Полімерцентр" та Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області), яке набрало законної сили з 05.11.2012р., встановлено факт існування заборгованості відповідача у розмірі 170000 грн. за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 08.12.2006 та ухвалено стягнути вказану заборгованість з відповідача у повному обсязі.

Частиною 3 ст.35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з виписки з банківського рахунку позивача, рішення господарського суду Київської області від 28.09.2012 у справі №2/065-12 було виконане позичальником лише 02.03.2015 року (а.с.20).

Позивач, враховуючи несвоєчасне виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.12.2006, нарахував та просить стягнути з позичальника інфляційні втрати в сумі 49980 грн. за період з січня 2013р. по січень 2015р. та 60% річних у сумі 306000 грн. за період з 01.03.2012р. по 28.02.2015р.

За приписами ст.ст.525,526 ЦК України та ст.193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 ЦК України).

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 3 договору передбачено, що при неповерненні суми поворотної фінансової допомоги своєчасно (з урахуванням додаткових угод - до 31.12.2009р.) позикодавець вправі вимагати повернення йому поворотної фінансової допомоги з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати 60% річних від простроченої суми згідно ст.625 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційна інстанція, провівши повторний арифметичний розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 49980 грн. інфляційних збитків та 306000 грн. 60% річних.

Доводи апелянта про те, що він є органом місцевого самоврядування та виконував всі залежні від нього дії для погашення заборгованості не є підставою для звільнення від відповідальності.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно положень ч.1 ст.1046, ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1050 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги від 08.12.2006, вказаний договір за своєю правовою природою є договором безпроцентної позики.

Як роз'яснено в п.п.5.1,5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", кредитор вправі вимагати, у тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом ч.5 ст.11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч.2 ст.625 названого Кодексу

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржником не спростовано той факт, що внаслідок тривалого порушення органом місцевого самоврядування своїх договірних зобов'язань по поверненню фінансової допомоги у встановлений термін (до 31.12.2009р.) та остаточного погашення ним суми основного боргу (170000 грн.) лише 02.03.2015р. в порядку виконання судового рішення у справі №2/065-12, позивачем на підставі ч.2 ст.625 ЦК України правомірно нараховані позичальнику на прострочену суму заборгованості 49980 грн. інфляційних втрат за період з січня 2013р. по січень 2015р., а також 60% річних у розмірі 306000 грн. за період з 01.03.2012р. по 28.02.2015р.

В основу заперечень заявника покладено твердження про пропуск позивачем строку позовної давності та ненадання апеляційним судом оцінки доводам апеляційної скарги з цього приводу, які (заперечення) касаційна інстанція вважає безпідставними з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.