Постанова ВГСУ від 13.05.2015 року у справі №927/550/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року Справа № 927/550/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився ОСОБА_3розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на рішення та постановуГосподарського суду Чернігівської області від 30 травня 2013 року Київського апеляційного господарського суду від 25 березня 2015 рокуу справі№ 927/550/13за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_5дофізичної особи - підприємця ОСОБА_4про стягнення 9 913,62 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки товару № 50 від 01.01.2012 у розмірі 9 913,62 грн, з яких 4 769,89 грн - основний борг, 4 769,89 грн - штраф, 354,76 грн - пеня, 19,08 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.05.2013 (суддя - Кушнір І.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 (головуючий - Хрипун О.О., судді - Корсакова Г.В., Станік С.Р.), позов задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 769,89 грн основного боргу, 4 769,89 грн штрафу, 354,76 грн пені, 19,08 грн інфляційних втрат, 250,00 грн витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, а саме послуг адвоката, та судові витрати.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 01.01.2012 між ФОП ОСОБА_5 (постачальник) і ФОП ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір поставки товару № 50, за умовами якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача товар, а відповідач - прийняти цей товар і сплатити грошову суму (ціну) згідно з накладних. Асортимент, кількість, ціна одиниці товару і загальна сума операції визначаються накладними, що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору покупець розраховується за одержаний товар шляхом переказу грошових коштів в національній валюті протягом трьох банківських днів з моменту його постачання.

Договір розповсюджується на всі операції між сторонами протягом дії договору. Термін дії договору 12 місяців з 01.01.2012 по 31.12.2012 (п. п. 9.1. - 9.2. договору).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 769,89 грн, що підтверджується накладною № 9552 від 28.09.2012, однак відповідач, поставленого йому товару, не оплатив.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, в ході розгляду даного спору відповідач, в порядку визначеному ст. ст. 33, 34 ГПК України, доказів, що підтверджують факт виконання ним зобов'язань за договором щодо оплати не надав, що свідчить про порушення ним умов договору, а також вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнили вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 769,89 грн основного боргу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

За умовами п. п. 6.3. - 6.4. договору у разі прострочення сплати покупцем за договором, останній повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. За прострочення платежу покупцем понад 10 робочих днів, сплачується у розмірі 100 % від неоплаченої суми.

У зв'язку із тим, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару не виконав, то господарські суди прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 4 769,89 грн штрафу та 354,76 грн пені за період з 02.10.2012 по 31.03.2013.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, рішення господарських судів про стягнення з відповідача на користь позивача 19,08 грн інфляційних витрат є законними і обґрунтованими.

Також господарські суди прийшли до правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 250,00 грн, що були сплачені останнім за послуги адвоката у справі (факт надання вказаних послуг позивачу у справі підтверджується наявними у матеріалах справи документами (а.с. 18-20)).

Щодо доводів відповідача в касаційні скарзі про відсутність будь-якого виконання сторонами, укладеного між ними договору, то ці доводи є безпідставними і були предметом розгляду апеляційного господарського суду, який прийшов до правильного висновку, що у 2012 році відповідач отримав товар за договором, частково його оплатив і частково повернув, що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними (підписи на накладних візуально хоч і не схожі з підписом ФОП ОСОБА_4 на договорі № 50 від 01.01.2012, однак з урахуванням того, що вказані накладні містять штампи сторін, в тому числі і відповідача і, що поставлений позивачем товар за ними був оплачений відповідачем, то вони є належним доказом, що підтверджують поставку товару останньому) та копіями платіжних доручень, то відповідачем не було спростовано факту поставки товару і відповідно до вимог ст. ст. 33-34 ГПК України не доведено не виконання умов вказаного договору.

Інші посилання ФОП ОСОБА_4 в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.