ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2015 року Справа № 910/4703/15-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корсака В.А. - головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивачаДмитрасевич Р.В. (дов. від 20.04.2015 р. №287)відповідачів Башлега А.В. (дов. від 14.09.2015 р.) Дорошенко О.С. (дов. від 09.09.2015 р. №225-КР-3324) Масімова Е.Е. (дов. від 11.06.2015 р. №05703-10371)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 р.у справі № 910/4703/15-г господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"до 1) Публічного акціонерного товариства "Будшляхмаш" 2) Київської міської ради 3) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провстановлення земельного сервітуту
В С Т А Н О В И В :
ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Будшляхмаш", Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про встановлення права постійного земельного сервітуту щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва, та перебуває в оренді ПАТ "Будшляхмаш".
Позовні вимоги мотивовані тим, що на земельній ділянці, яка перебуває в оренді ПАТ "Будшляхмаш" розташовані об'єкти нерухомого майна (нежитлові приміщення, заготівельно-зварювальний корпус № 3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. ХVІ (цифра)), загальною площею 12 363,50 кв.м.), які належать ПАТ "ВіЕйБі Банк" на праві приватної власності, можливості під'їзду та проходу до яких позивач не має.
Позивач просив суд зобов'язати відповідачів зареєструвати земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно та зобов'язати ПАТ "Будшляхмаш" не чинити ПАТ "ВіЕйБі Банк" перешкоди у користуванні сервітутом щодо земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дегтярівська, 21 у Шевченківському районі м. Києва.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.04.2015 р. у даній справі (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 р. (колегія суддів у складі головуючого судді Хрипуна О.О., суддів Власової Ю.Л., Михальської Ю.Б.), у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2015 р. скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2015 р. касаційну скаргу у справі №910/4703/15-г прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 11.11.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З огляду на матеріали справи, постановою господарського суду Сумської області від 16.09.2014 р. у справі №920/137/13-г ПАТ "Будшляхмаш" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Ковезу А.І.
Рішенням господарського суду м. Києві від 01.02.2012 р., залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2012 р. у справі №34/12 за позовом ПАТ "ВіЕйБі Банк" до ПАТ "Будшляхмаш" про звернення стягнення на майно, позовні вимоги задоволені: звернуто стягнення на майно, що належить відповідачу шляхом надання права на продаж позивачу від свого імені нежитлового приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI)), загальною площею 12 363, 50 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21.
Ухвалою господарського суду м. Києві від 03.04.2013 р. змінено спосіб та порядок виконання рішення господарського суду м. Києві від 01.02.2012 р. у справі № 34/12. Звернуто стягнення на майно, що належить ПАТ "Будшляхмаш" шляхом набуття права власності ПАТ "ВіЕйБі Банк" на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (заготівельно-зварювальний корпус №3, механізований склад заготівок, колишній цех рулонів (літ. XVI)), загальною площею 12 363, 50 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21.
Таким чином, право власності на вказане вище нерухоме майно позивач набув на підставі рішення від 01.02.2012 р. та ухвали від 03.04.2013 р. господарського суду міста Києва по справі № 34/12 за позовом про звернення стягнення на майно.
Судами встановлено, що земельна ділянка по вул. Дегтярівській, 21 у Шевченківському районі м. Києва площею 14 495 кв.м. (кадастровий номер: 8000000000:88:061:0133) із цільовим призначенням - для будівництва адміністративного корпусу з подальшою його експлуатацією та обслуговуванням на праві строкового користування терміном на 10 років належить ПАТ "Будшляхмаш" на підставі рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2008 р. у справі № 18/250, яким визнано укладеним договір оренди зазначеної земельної ділянки.
ПАТ "ВіЕйБі Банк" листами-пропозиціями, неодноразово, зверталось до ПАТ "Будшляхмаш" щодо забезпечення доступу до об'єктів нерухомості, які належать йому на праві власності, але відповіді не отримав.
З викладеного вбачається, що підставою для звернення з відповідним позовом стало недосягнення згоди щодо встановлення права сервітуту.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що позивач отримавши на праві приватної власності нерухоме майно, для оформлення права користування земельною ділянкою до Київської міської ради не звертався, а тому документів підтверджуючих право користування земельною ділянкою не має.
На підставі цього, суди попередніх інстанцій зазначили, що неможливість використання ПАТ "ВіЕйБі Банк" майна зумовлена його бездіяльністю в питанні переоформлення права користування земельною ділянкою у зв'язку із набуттям права власності на розташоване на ній нерухоме майно, що унеможливлює встановлення земельного сервітуту.
Натомість з такими висновками колегія судів касаційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 401 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Приписами ст. 403 Цивільного кодексу України визначено зміст сервітут.
Відповідно до ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
У п.п. 2.31, 2.33, 2.34 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що господарським судам для визначення правильності обрання позивачем способу захисту порушеного права необхідно розмежовувати встановлення сервітуту та усунення перешкод у користуванні майном (негаторний позов). У зв'язку з цим слід звернути увагу господарських судів на те, що основним критерієм у відповідному розмежуванні є наявність або відсутність протиправного характеру дій відповідача. За відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном. У такому разі позивач для задоволення потреби у доступі до свого нерухомого майна повинен вжити заходів для встановлення земельного сервітуту або іншим способом отримати право користування земельною ділянкою. Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача. З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.
Сервіси для юристів