ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2016 року Справа № 911/4099/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.03.2016у справі№ 911/4099/15 Господарського судуКиївської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна"доДержавного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про- ОСОБА_4; - Міністерство аграрної політики та продовольства України стягнення 49490,00 грнза участю представників: позивачаБільчук О.О.- предст. дов. від 15.01.2016; відповідача третіх осібОСОБА_6- предст. дов. від 28.03.2016; - не з'явився - ОСОБА_7-предст. дов. від 05.05.2016; ОСОБА_8 - представ. дов. від 05.05.2016;
ВСТАНОВИВ:
01.09.2015 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Саламандра-Україна" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" в порядку регресу 49490,00 грн виплаченого позивачем страхового відшкодування з тих підстав, що ні відповідач, який є страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, ні водій застрахованого транспортного засобу не повідомили позивача, як страховика, про дорожньо-транспортну пригоду, скоєну працівником відповідача, у встановлений строк. Позов обґрунтовано приписами підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статтею 1172 Цивільного кодексу України щодо відповідальності за заподіяну шкоду.
Відповідач у суді першої інстанції не виклав власної позиції щодо позовних вимог, у зв'язку з чим спір вирішувався відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 04.11.2015 (суддя Бацуца В.М.) відмовлено у задоволенні позову повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (судді: Суховий В.Г. - головуючий, Жук Г.А., Мальченко А.О.) рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; з відповідача стягнуто на користь позивача 49490,00 грн шкоди; розподілено судові витрати.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильно встановлені апеляційним судом обставини справи, порушення норм матеріального права, а саме: суд неправильно застосував приписи статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не застосував обов'язкову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 16.09.2015 по справі № 6-284цс, не врахував, що суд першої інстанції вірно застосував постанову Верховного Суду України від 12.02.2014 № 6-1цс14 щодо наслідків неузгодженості нумерації підпунктів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а відмовив у позові через відсутність підстав для покладення на відповідача вказаного у цих нормах обов'язку.
Відповідач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.
Третя особа - ОСОБА_4 не скористався наданим процесуальним правом на участь у судовому засіданні свого представника; у відзиві позивач відхилив доводи касаційної скарги, як безпідставні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Місцевий господарський суд встановив, що 06.01.2015 о 17 годині 15 хвилин на вул. Київське шосе в м. Житомирі відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу - автомобіля „Fiat Grande Punto", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав фізичній особі ОСОБА_11 і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_12, та транспортного засобу - автомобіля „Toyota Land Cruiser Prado", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості „Укрспирт" і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_4
За змістом довідки № 55874593 від 06.01.2015 Відділу ДАІ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб - автомобіль „Toyota Land Cruiser Prado", реєстраційний номер НОМЕР_2, належав відповідачу та був під керуванням фізичної особи - працівника відповідача під час виконання ним трудових обов'язків, що також не спростовано відповідачем.
За свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 транспортний засіб - автомобіль „Fiat Grande Punto", реєстраційний номер НОМЕР_1, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди належав на праві власності фізичній особі ОСОБА_11
Обставини дорожньо-транспортної пригоди і вина фізичної особи ОСОБА_4 у її скоєнні та у завданні цим майнової шкоди фізичній особі ОСОБА_11 встановлені постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.02.2015 у справі № 607/2106/15-п.
Суд також встановив, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси фізичної особи ОСОБА_11., пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем „Fiat Grande Punto", реєстраційний номер НОМЕР_1, були застраховані згідно з договором № 155/14-Т/ж від 31.10.2014 добровільного страхування наземного транспорту, укладеного власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою ОСОБА_11 та Приватним акціонерним товариством „Страхова компанія „Арсенал Страхування".
За звітом № 1232 від 17.02.2015 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу: Fiat Grande Punto" держ. № НОМЕР_1, проведеним і складеним фізичною особою-підприємцем, оцінювачем ОСОБА_13, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля „Fiat Grande Punto", реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 06.01.2015 з вини водія фізичної особи ОСОБА_4, склала 91575, 28 грн.
Відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, на підставі заяви б/н від 06.01.2015 про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу, страхового акта № 155/14-Т/ж-1 від 04.03.2015, страхового акта № 155/14-Т/ж-1-2 від 13.03.2015, розрахунку суми страхового відшкодування, рахунку № СА-К-000024 від 06.01.2015, рахунку № СА-К-000564 від 05.03.2015, 04.03.2015 та 16.03.2015 Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Арсенал Страхування" виплатило страхове відшкодування фізичній особі ОСОБА_11 у розмірі 75982, 80 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8574 від 04.03.2015 на суму 61482, 80 грн, платіжним дорученням № 9780 від 16.03.2015 на суму 14500,00 грн.
Суд з'ясував, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність фізичної особи ОСОБА_4 як володільця та користувача транспортного засобу - автомобіля „Toyota Land Cruiser Prado", реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована згідно з полісом № АІ/6272944 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15.06.2014, укладеного між відповідачем і позивачем. Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду, завдану майну третіх осіб, становить 50000 грн, франшиза - 510,00 грн. Строк дії договору - з 15.06.2014 по 14.06.2015.
27.04.2015 Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Арсенал Страхування" направило позивачу претензією № 160415-14823/к від 16.04.2015 із доданими до неї документами з вимогою сплатити 50000,00 грн страхового відшкодування.
Відповідно до умов договору страхування (полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів), на підставі претензії № 160415-14823/к від 16.04.2015 та доданих до неї документів, страхового акта № 10000.05.15АІ від 17.06.2015, розрахунку суми страхового відшкодування до страхового акта, 17.06.2015 позивач відшкодував Приватній акціонерній компанії „Страхова компанія „Арсенал Страхування" виплачене нею страхове відшкодування у розмірі 49490,00 грн (розмір франшизи згідно з умовами полісу - 510, 00 грн) за платіжним дорученням № 1382 від 17.06.2015 на суму 49490,00 грн.
01.07.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою № 927 від 25.06.2015 про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу), у якій просив відповідача сплатити 49490,00 грн виплаченого страхового відшкодування у зв'язку із невиконанням свого обов'язку надати страховику письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що відбулась 06.01.2015, у встановлений триденний строк з дня її настання.
Відповідач та третя особа ОСОБА_4 не надали суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ними свого обов'язку щодо надання позивачу письмового повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у встановлений триденний строк з дня настання дорожньо-транспортної пригоди згідно з полісом № АІ/6272944 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15.06.2014.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що встановлений правовими нормами обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами, провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів), вчасно узгодити із потерпілою особою розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, у разі необхідності, провести оцінку, експертизу пошкодженого майна, і запобігти необґрунтованим виплатам, а у даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, страховий випадок зафіксований правоохоронними органами у встановленому порядку, особа, винна в дорожньо-транспортній пригоді, притягнута до адміністративної відповідальності, а сам позивач визнав свій обов'язок, добровільно сплативши страхове відшкодування. Враховуючи положення Цивільного кодексу України, Закону України „Про страхування", положення статей 3, 6, 22, 29, 33, 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та фактичні обставини справи, суд зазначив, що у даному випадку сам по собі факт неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання страхового випадку не може бути підставою для задоволення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за таким страховим випадком, так як вказане не відповідає суті та меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Переглядаючи справу у повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість, вказав, що право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду регламентовано положеннями Закону України ,,Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і пов'язується саме із встановленим фактом неповідомлення страховика у встановлені законом строки; оскільки суд першої інстанції встановив факт неповідомлення страхувальника відповідачем та третьою особою про дорожньо-транспортну пригоду у встановлений Законом строк, відсутність доказів поважності причин неповідомлення, факт сплати страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхового відшкодування, позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Сервіси для юристів