ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"10" лютого 2016 р. К/800/25790/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року по справі №541/256/15-а (2-а/541/26/2015)
за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області (далі - Управління)
до Відділу примусового виконання рішень Управління державної
виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області
(далі - ВДВС)
про скасування постанови накладення штрафу,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2015 року Управління звернулось до суду з адміністративним позовом до ВДВС, у якому просило скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області по виконавчому провадженню ВП № 36641559 від 24 грудня 2014 року про накладення на позивача штрафу у розмірі 1360 грн.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що позивач вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду.
Управління посилалось на незаконність оскаржуваної постанови, оскільки судове рішення не виконується з поважних причин, а саме за відсутності державного фінансування на соціальні виплати.
Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з виконавчим листом № 2-а-7449/11, виданим 21 листопада 2012 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, Управління зобов'язано перерахувати і виплатити ОСОБА_4 основну пенсію, як інваліду 2-ої групи, щодо захворювання якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою в розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченої статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до частини 4 статті 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та додаткову пенсію, за шкоду заподіяну здоров'ю, відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 24 травня 2011 року по 22 липня 2011 року.
Управлінням судове рішення виконано частково, а саме згідно Розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області від 2 квітня 2013 року № 146305 здійснено ОСОБА_4 перерахунок пенсії, проте виплата коштів не здійснена боржником у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів.
Оскільки рішення суду в частині зобов'язання виплатити заборгованість по пенсії, позивачем не виконано, ВДВС прийнято постанову від 24 грудня 2014 ВП № 36641559 про накладення штрафу у розмірі 1360 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Управління про скасування постанови про накладення штрафу, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що приймаючи спірну постанову, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV), а посилання позивача на те, що поважною причиною невиконання рішення суду в частині здійснення виплати заборгованості є відсутність бюджетного фінансування є необґрунтованими, оскільки реалізація особою свого права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Сервіси для юристів